Марина Однорог ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №21, 2023-05-28

Ветерани війни та волонтери – діалог між ними має проходити чи не в кожній громаді, аби ефективно побудувати співпрацю, чіткіше розуміти, де в системі є прогалини, а також для того, щоб сказати «дякую». Саме такий діалог трапився у Варшаві між українськими ветеранами, які захищають країну ще з 2014 року, та громадськими організаціями, які активно допомагали і допомагають під час російсько-української війни. Серед учасників зустрічі були голови ветеранських спілок АТО, ветерани та представники ГО з Варшави та України. Вони приїхали з Одеської, Харківської, Запорізької та Дніпропетровської областей.

Коли учасники представлялися, часто звучало: «ветеран АТО», «доброволець», «отримав поранення», «займаємось підтримкою військових». Всі ці чоловіки та жінки бачили війну на власні очі – чи то у ролі військових, чи волонтерів. У полковника у відставці, представника Міністерства у справах ветеранів, начальника відділу в Одеській області Юрія Корсунова, наприклад, донька і дружина – учасниці російсько-української війни. А Олександру Оксаненку, кримському українцю, дуже знайома історія, коли потрібно покидати рідний дім з дитиною на руках і однією сумкою з речами, адже ще у 2014 році він разом з родиною мусив покинути домівку. 

Голова фонду «Наш вибір» Мирослава Керик, що провадить Український дім у Варшаві, познайомила присутніх з роботою своєї організації: 

– Наша основна діяльність – це допомога українським біженцям. Ми створили центр підтримки, куди люди можуть прийти, отримати базову допомогу: перекласти документи, записатися до лікаря, вирішити базові справи, знайти роботу, отримати допомогу в легалізації чи з отриманням інвалідності. В нас є свій відділ волонтерів, який надавав підтримку на вокзалах чи кордонах, коли люди приїздили в перші місяці. Зараз в основному вони допомагають людям піти до лікаря або коли когось треба перевезти кудись. Маємо відділ, який займається тими, хто найбільше постраждав або є найбільш вразливим – це старші люди, особи з інвалідністю. 

Також Мирослава Керик згадала про відкриття української школи, яка діє вже другий рік і не тільки дає можливість українським дітям нормально навчатись за українською програмою, але й забезпечує роботою українських вчителів, які мусили покинути свої домівки.

Окрім цього, в Українському домі проходять курси польської мови, консультації з працевлаштування, тут допомагають у пошуку житла. За словами Мирослави Керик, Український дім – це культурно-інтеграційний центр, де відбуваються культурні заходи, працюють жіночий клуб та клуби взаємопідтримки.

– Ми робимо колективні великі заходи, які об’єднують українців. Наприклад, Великодні сніданки чи Різдвяну вечерю на тисячу людей. Ми хочемо дати їм відчуття, що ти завжди як вдома. Відчуття, що в тебе є родина, адже тут багато хто виїхав сам, можливо, живе не в тих умовах, в яких хотілось би, рідні розкидані по всьому світу, – зазначила Мирослава Керик. 

— А якщо йдеться про допомогу Україні, то у співпраці з Фондом Uniters ми закуповували аптечки, наплічники, намети для польових госпіталів, карети швидкої допомоги, дефібрилятори, генератори, обігрівачі. Якщо говорити в цифрах, то це понад 90 000 людей, яким ми допомогли за цей рік, – підсумувала вона.

Мирослав Купич з Об’єднання українців у Польщі розповів присутнім історію виникнення організації та поділився досвідом допомоги Україні ще з 2014 року, адже, наприклад, відділення ОУП в Щецині ще з початку російсько-української війни збирало кошти та відправляло допомогу військовим. Звичайно, після 24 лютого допомога, яка спочатку була спонтанною, набула зовсім іншого масштабу. Про це розповів голова ОУП Мирослав Скірка:

– Першим місцем, яке зустріло українських біженців, був Перемишль. Тому відразу після початку повномасштабної війни наші члени Об’єднання з’явились там і на перетині деяких кордонів. Фактично, це були перші, хто зустрів українських біженців у Польщі. Ми виявились дуже потрібними, адже важливим фактором була комунікація, а наше середовище все двомовне – ми порівну володіємо і українською, і польською мовою. 

В той час Народний дім в Перемишлі перетворився на хостел та пункт допомоги, на що відреагували й міжнародні організації і відкрились до співпраці з Об’єднанням. Слід додати, що у базі Народного дому було максимально кілька десятків волонтерів, а за останній рік вона зросла до понад 900. Це поляки, українці з Польщі, України та діаспори, а також люди, які взагалі не мають жодного стосунку до Польщі та України.

Мирослав Скірка зазначив, що масштаби допомоги, яка передавалась, важко оцінити, адже допомагали і польські організації, і міжнародні та, звичайно, самі члени ОУП. Він також розповів ветеранам війни та українським волонтерам про роботу громадських організацій та фондів, створених українцями у Польщі. Більшість з них виникала як реакція на певні події в Україні: Помаранчева революція, Революція гідності, повномасштабна війна. Вони співпрацювали одне з одними і раніше, а задля ефективної роботи з біженцями та військової і гуманітарної допомоги українцям дещо розподілили ключові обов’язки.

Також учасники зустрічі відмітили й те, що на початку повномасштабної війни був сплеск діяльності волонтерських організацій та допомоги Україні, але зараз це йде на спад. В роботі залишаються організації, які будували свою структуру ще до війни, або ті, які під час війни змогли знайти свій фокус допомоги та побудувати якісну співпрацю всередині команди та з партнерами і донорами. Так, наприклад, Український дім виріс з 11 членів команди до 150, а база їхніх волонтерів налічує близько 5000 осіб.

Під час того, як волонтери, котрі працюють у Варшаві, ділились досвідом допомоги та кількістю відправлених фур в Україну, у деяких військових виникло питання: чому вони не отримували цю допомогу або чому їхні діти чи діти побратимів не потрапляли у дитячі табори, які, наприклад, організовував Фонд Uniters. Розмова вийшла досить емоційною, у словах деяких ветеранів звучав біль щодо того, що на словах вони чують про «котики ЗСУ», «фури допомоги», але насправді допомога їм не приходить. Проте в діалозі з волонтерами та іншими військовими виявилось, що до певних регіонів та підрозділів допомога доходила, а до інших – ні. Ця розмова показала прогалини у системі волонтерства з обох сторін, особливо це було відчутно у перші місяці війни, коли панував певний хаос.

Заступниця голови правління ГО «Україна СОС» у Харкові, волонтерка Анастасія Польотова поділилась своїм досвідом роботи в гуманітарному штабі:

– Я була у Харкові 8 днів до того, як постраждала. На той час магазини були пусті, винесли все. Люди об’єдналися, волонтерів стало дуже багато. Я так розумію, що коли допомога потрапляла до місця призначення, то там не було змоги ходити і фотографувати це все. Тут ракети летять, вибухи, тож спакували, відвезли і який там фотозвіт. Я розумію, що це і правильно, і неправильно, але люди просто так працювали тоді. 

Співзасновниця Фонду Uniters, волонтерка Галина Андрушків згадала, що через те, що допомога відправлялась, а звіти не отримувались, вони втратили декількох донорів, які готові були допомагати на постійній основі. За словами Галини, для поляків та взагалі міжнародних донорів дуже важлива звітність. Саме тому в Фонді повернулись до роботи з тими волонтерами та підрозділами в Україні, з якими співпрацювали і до повномасштабної війни та з якими налагоджена робота. Мирослав Скірка також порадив ветеранам війни та волонтерам працювати з організаціями, до яких вже є довіра. 

Під час зустрічі ветерани цікавились – з якими проблемами стикались українці, які приїхали до Польщі під час війни, та що було найскладнішим у роботі. Всі волонтери зазначили, що на початку було дуже важко організувати роботу, моральний стан тих, хто прибував, був досить важким, а у всіх волонтерів ще й свої рідні в Україні, тому переживань було багато, але те, що вдалось організуватися, розподілити обов’язки та бути готовим до допомоги – дало можливість пережити цей перший, важкий для кожного період.

Неодноразово військові дякували волонтерам за ту допомогу, яку вони надають Україні та приїжджим українцям у Польщі. У деяких з них за кордоном дружини з дітьми і для них важливо, щоб вони почувались тут в безпеці та комфортно. Також ветерани дякували, що активісти весь цей час продовжують «бадьорити» європейське суспільство. Натомість їм усі дякували за захист України, за те, що українці за кордоном можуть спокійно жити і за мирне небо над головою.

Поділитися: