Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №44, 2020-11-01

Щецінський проєкт «Cховища пам’яті» («Depozytypamięci») отримав нагороду в категорії «виставкова діяльність» 10-го західнопоморського конкурсу «Музейна подія-2019», організованого асоціацією польських музеєзнавців. Виставку народних костюмів з колекції Івана Сирника – голови Щецінського відділу Об’єднання українців у Польщі – презентували у валецькому музеї минулого року з нагоди 60-ліття місцевої греко-католицької парафії.

– Круглу річницю парафії ми вирішили доповнити виставкою. Так склалося, що Іван Сирник запропонував нам показати народний одяг зі своєї приватної колекції, а ми на це радо пристали. Зізнаюся однак, що ми не сподівалися на нагороду, оскільки наш заклад – невеликий, нам важко конкурувати з великими культурними установами чи національними музеями. Наша радість тим більша, що колекція справді цього вартує: зібрані Іваном Сирником костюми унікальні, це – чи не єдина така приватна добірка – каже Марлена Якубчик, авторка виставки.

Подію відзначили за оригінальну форму презентації. Марлена Якубчик додає, що роботи під час підготовки виставки було справді багато. Її авторам було важливо не просто показати костюми, а зробити так, щоби все це мало небуденний та цікавий характер.

 – Ми хотіли відійти від типово етнографічної презентації та продемонструвати насамперед багатство українського вбрання: як і регіональне, так і технічне – різні способи вишивання. Тому стиль виставки був дуже мінімалістичний, і завдяки цьому на першому плані опинилися саме костюми, – пояснює Марлена Якубчик. Валецькою виставкою народних строїв дуже зацікавилися як українці, так і поляки.

Перші сорочки Іван Сирник отримав від своєї товаришки ще у 80-ті роки. Тоді він навіть не мріяв про те, щоби збирати вишиванки.

 – Моя знайома в Боболицях, звідки я родом (Західнопоморське воєводство – авт.) принесла мені дві вишивані сорочки, які хтось відніс на склад для обміну. Вони пролежали у моїй шафі чи не 30 років, однак час від часу я їх виймав і милувався. Згодом мені до рук попала ще одна старовинна сорочка та сердак (верхній короткий сукняний одяг з рукавами, поширений серед гуцулів – ред.). Далі я почав поповнювати свою колекцію, – каже Іван Сирник.

Перші сорочки були з Лемківщини, наступні – вже з Холмщини, а сердаки – з Перемищини та Бойківщини, тобто з теренів, звідки виселили українців. Згодом Іван Сирник вирішив, що не може зупинятися лише на землях, звідки походить українська громада у Польщі, – варто збирати сорочки з різних регіонів України, оскільки це продемонструє унікальність української вишивки. Таким чином колекція поповнилася одягом із Верховини, Гуцульщини, згодом – із Львівської та Волинської областей, а насамкінець – з Центральної та Східної України.

 – Дивлячись на різні сорочки, ми можемо прослідкувати звичаї та традиції різних регіонів: кожному притаманна власна колористика чи техніка вишивання, – розповідає Іван Сирник. Одяг він купує на різноманітних аукціонах чи безпосередньо у людей, однак – за умови, що вишиванка старовинна. Найстарша сорочка в його колекції датується 1895 роком, а всіх експонатів – понад сто. Згодом Іван Сирник почав збирати також кептарі (хутряний одяг без рукавів – ред.), спідниці, фартушки та пояси, бо, як сам каже, сорочку потрібно чимось доповнити. Більшість предметів у його добірці – це жіночий одяг.

На щодень народне вбрання можна побачити в Осередку української культури у Щеціні. Сорочки також презентували в Сільськогосподарському музеї у Шреняві та Тшеб’ятівському центрі культури. Зображення одягу використали у щорічному календарі, прибуток від продажів якого призначили на допомогу потерпілим від війни на сході Україні. Цього року вийде також фотоальбом вишивок.

Фото: Кароль Цьмєль

Поділитися: