Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №28, 2025-07-13

На сцені Театру ім. Стефана Ярача в Ольштині пройшли XV Дні українського театру, які зібрали шанувальників драматичного мистецтва. Глядачам було представлено дві вистави: мультимедійну музичну драму «Квітка», присвячену творчому шляху співачки Квітки Цісик, та комедійну оперу «Дві вистави – одна Україна», або «Наталка і Анничка», що поєднала культурні традиції сходу й заходу України. Остання завдяки сприянню місцевої влади була показана й в Кужентнику.

Обидві постановки від об’єднаних театрів з Полтави та Коломиї не тільки продемонстрували високий рівень сучасного українського сценічного мистецтва, але й стали символом національної єдності та збереження української ідентичності далеко за межами батьківщини. На цьому наголошував Степан Мігус – почесний голова Ольштинського відділу Об’єднання українців у Польщі, який 30 років тому починав цей захід. Він підкреслив, що тут завжди йшлось про глибокі емоції – спочатку серед українців, депортованих в рамах акції «Вісла», а тепер також серед мігрантів та біженців з України. 

«Саме у виставі “Квітка” ми бачили, якою сильною є туга людей за батьківщиною, котру вони з якихсь причин втратили», – відзначив Степан Мігус. Дякуючи зі сцени артистам, він підкреслив, що проведення Днів театру буде продовжуватися за двох умов: якщо громада надалі цікавитиметься таким заходом і якщо театри захочуть надалі сюди приїжджати. 

Про бажання подальших зустрічей з глядачами від імені виконавців  запевнив керівник Коломийського театру Дмитро Чиборак. Він поділився й роздумами про символіку українського театрального мистецтва в час війни, коли навколо гудуть сирени, тривоги, приходять «похоронки»: 

«Ми не маємо права зупинятися. Ми мусимо давати віру. Україна є, є театр, і ми –  непереможні».

Серед глядачів була Рената Романко з Лемборка, яка зі спектаклю про Квітку Цісик, як багато інших глядачів, виходила зі сльозами на очах. 

«Реальність дуже жорстока, а у нас – величезна любов до України. Це той час, коли ми повинні всі думати так, як Квітка. Вона була у важкому особистому становищі, але робила все можливе для України – серцем, душею, розумом», – ділиться враженнями пані Рената. Зворушення не приховувала також Тетяна Нічик, родом з українського Дніпра, яка тепер живе в Оструді. 

«Я переповнена фантастичними емоціями. Будучи тут, відчувається, якби була трішечки вдома. Дуже не вистачає нам українського театру, культури. Коли опиняєшся далеко від дому, розумієш, наскільки це для тебе важливо. Ми просто не могли не приїхати. Ти сидиш, слухаєш, ти – з ними разом на сцені», – говорила пані Тетяна. З групою поляків та українців вони створили в Оструді аматорський театр «Суміш». 

Актори з Полтави й Коломиї, об’єднавши свої сили, предствили теж спектакль «Наталка та Анничка». Так, як в оригіналі Івана Котляревського, тут у кінці перемагає справжня любов. Протягом вистави глядачі могли насолоджуватися красою гуцульського традиційного одягу, говірки та звичаїв. Обох головних героїнь – Наталку та Анничку – зіграла Ольга Якубів. Вона майстерно відтворила силу українських жінок у любові до рідного, боротьбі з життєвими перешкодами та за власну любов. Глядачам напевно запам’ятається й Возний у виконанні Богдана Базилевича. Такої симпатичної, кумедної й гротескної «завади», яка врешті все-таки відступає перед справжньою любов’ю, більшість глядачів точно ще не бачила.

Поділитися: