Григорій Сподарик ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №31, 2022-07-31

Навчання в українській школі пов’язане з додатковими обов’язками. Однак це не заважає досягати успіхів з різних предметів. Нещодавно це довели восьмикласники Початкової школи ім. Лесі Українки в Бартошицях, відмінно склавши іспит з польської мови. Про їхній успіх розповідає багаторічна полоністка і опікунка учнів Данута Рогунь.

У чому полягав успіх цьогорічних восьмикласників у вашій школі?

За даним Окружної екзаменаційної комісії, на іспиті з польської мови вони отримали результат 77%. Це дає найвищу позицію за 9-бальною (станайною*) шкалою. Таке трапилося вперше, хоча у минулі роки теж були непогані результати. Цьогорічний результат дав школі перше місце в місті та повіті і третє – у воєводстві. 

Як виглядала підготовка до екзамену?

Ми домовилися працювати так, аби повторювати багато матеріалу. Була також додаткова година занять з польської мови, які я проводила на волонтерських засадах. Можна сказати, що між мною та учнями був емоційний зв’язок, оскільки я була також їхньою класною керівничкою. Додатковою мотивацією була участь в кураторійному конкурсі з польської мови. До нього ми готувалися в межах гуртка з польської. Під час літніх та зимових канікул учні також приходили і вчилися. Варто зауважити, що це були діти, які за підсумками першого семестру не мали особливо високих оцінок. Найвищою було четвірка. Але пізніше у нас були три лауреатки і дві фіналістки у згаданому конкурсі. Це майже половина мого класу. 

Як сприйняли цю перемогу самі учні?

Звісно, вона їх порадувала. Хтось увесь день не міг повірити у те, що став лауреатом. Інші говорили, що тепер вірять у свої сили. Якраз до цього я їх завжди заохочувала. Треба також пам’ятати, що навчання – це процес. Часто батьки хотіли би побачити результати швидко. А тут треба помаленьку, не все відразу. Не завжди оцінка є найважливішою. Часом похвала чи добре слово від учителя також допомагає. Я мала учня з логопедичними проблемами, якому спочатку вдавалося написати максимум 3-4 речення. У восьмому класі він уже писав твори на 150-180 слів. Я сказала йому, що він переможець, і це підбадьорювало його, може, навіть більше, ніж оцінки. 

Дуже приємно, що мене постійно відвідують випускники, причому частіше – ті, які не були найуспішнішими. Вони приходять сказати – у мене все добре, я справляюся. Часом хваляться тим, що почали читати книжки. Деякі приходять навіть щотижня. Такі моменти, певно, – одні найкращих у праці педагога. 

Що ще допомогло у досягненні успіху?

Це був звичайний клас зі «слабкішими» і «сильнішими» учнями. Але було й багато систематичної роботи, довіри до мене як до вчительки і емоційний зв’язок. Ну, і чесна домовленість. Вони знали, що спочатку будуть працювати понаднормово. Якщо з чимось не встигали – я просила їх чітко вказати, на коли завдання буде готове. Вони знали також, що в будь-який момент можуть прийти до мене із запитаннями. 

Вивчення мов – це взагалі специфіка наших шкіл. Чи мало це тут якесь значення?

Напевно, знання української як ще однієї слов’янської мови було корисним. Деякі правила можна легше запам’ятати, знаючи її. У літературі теж можна шукати паралелі. Наприклад, у творчості Юліуша Словацького, який пише про Україну.

Як молодь ставиться нині до предмету «польська мова»?

Частина з них розуміє, що лауреати конкурсу звільняються від екзамену. Як би не було, це екзаменаційний предмет, і бали враховуються при вступі до ліцеїв. Отже, хоча би через це їм важливо його вчити. Зрозуміло, не всі є і чи будуть полоністами. Але як і за математику чи іноземну мову, тут можна отримати бали, і це мотивує.  

На основі вашого досвіду – інтернет допомагає чи заважає у навчанні?

Якби не було інтернету, учні більше читали би літератури. З неї завжди можна взяти щось, чим можна було би поділитися на уроці чи в розмові. Тепер діти нерідко кажуть: «мені шкода часу на книжки». Я це трохи розумію, це ж провина не самих дітей, а того, що світ навколо нас змінюється. Може, колись взагалі не буде традиційних паперових книг, тільки електронні версії. Але поки що вони є і тішать навіть своїм запахом друкарської фарби. Так само з писанням – ми як учителі бачимо, що почерк нинішніх учнів не такий каліграфічний, рівний. Але вони мусять вправлятися у письмі від руки хоча би доти, доки не відмінять письмових іспитів. Тому, щоб досягти успіху, треба працювати у традиційному форматі. 

Інтернет може допомагати, але діти повинні багато читати і писати. Утім, я не проводжу, наприклад, диктантів. Ми просто пишемо багато різних творів, беремо участь у конкурсах – мовних, літературних, поетичних тощо. Як хтось багато пише і читає, то й орфографічних помилок робить менше. У диктантах часто немає лексики, якою користуються діти. У їхніх власних письмових творах вона є. Із цих творів я вибираю найчастіші помилки, які ми потім аналізуємо на уроці. До того ж, робимо багато презентацій, афіш, «мап думок», проводимо дебати, дискусії. Я не хочу, щоб учні зосереджувалися на копіюванні. Коли ми навчалися дистанційно і вони надсилали мені «свої» роботи, я часто повертала їх, вказуючи, з якого сайту вони скопійовані. 

Безперечно, допомагає у навчанні наша шкільна літературна газетка «Відлуння з глибини серця». На кошти з її продажу ми купуємо папір на наступні номери та нагороди на закінчення шкільного року. Тут я так само заохочую учнів, щоб у виданні з’являлися їхні власні, не списані звідкілясь твори, без огляду на їхній рівень. Діти цього року писали, наприклад, вірші, тексти про життя школи, гороскопи для вчителів та учнів. Одна з учениць хоче бути психологинею, тому в газеті займається порадами і відповідає на запитання. Випускники розповідали також про те, чого їм бракуватиме, коли вони закінчать школу. 

І за чим вони будуть тужити?

За всім потрошку – уроками, додатковими заняттями, хором, шкільною партою, дошкою, вчителями, друзями, поїздками на екскурсії. Вони писали про те, що цей час вже ніколи не повториться, як і дитинство загалом.

Як виглядає вивчення польської мови у випадку учнів з України?

Із ними ми працюємо вже кілька років, оскільки до школи приходять діти мігрантів. Тут рецепт успіху такий самий. Просто треба багато читати, особливо оригінальних текстів – їхні фрагменти все одно краще запам’ятовуються, ніж якісь короткі описи змісту твору. За умови, що діти виконують ці вказівки, я можу їм допомогти. Наприклад, у мене була учениця, яка почала з нуля, а потім найперша у класі прочитала «Аню з зеленого пагорба». 

Щодо дітей, які потрапили до нас через війну, – серед них є ті, що пропустили багато уроків. Водночас їх часто просто немає у школі, вони не хочуть приходити на додаткові уроки з польської мови. Учити граматики їх легше, бо вони працюють разом з усім класом. Натомість у випадку літератури місцеві учні далеко попереду, і тут виникають проблеми. У такій ситуації ми читаємо фрагменти творів чи дивимося художні фільми. Але основне – це бажання: якщо учень хотітиме вчитися, то все вдасться. На мою думку, на в міру вільне володіння мовою треба працювати три роки. Здібній дитині це може вдатися за два роки. 

Які ваші рекомендації учителям, які хотіли би мати подібні досягнення?

Безперечно, важливим є зв’язок з учнем, що спирається на рішучість і послідовність. Діти люблять, коли вчитель не кидає слів на вітер. І якщо він чогось від них вимагає, то й сам повинен вкладати багато зусиль у підготовку до уроків. Я також аналізую індивідуально з дитиною кожну її роботу. Якщо не встигаємо, і учні не проти попрацювати на перерві – робимо й так. Важливими є також додаткові заняття, підготовка до конкурсу чи як у нас – шкільна газетка. Тобто все, що дає можливість удосконалюватися. 

Звісно, важить також співпраця з батьками. У нас велике значення має те, що успіхи учнів директорка Любомира Тхір представляє публічно. Це для дітей – не лише привід до радості і гордості, але й мотивація до подальшої праці. Отже, на успіх працюють не лише конкретний учень та вчитель. Ця ситуація нагадує вибори – на перемогу одного політика працює команда людей. 

* – Слово було створене від англійського «standard nine». В українській мові шкала має назву «стандартна дев’ятка» або «дев’ятибальна шкала». Використовується в польській системі освіти.

Поділитися: