Михайло Палюшок ■ РЕПОРТАЖ ■ 2010-08-25
{mosimage}
Ідея спільних гірських мандрівок української молоді в Польщі виникла понад 30 років тому. Уже від самого початку рейд “Карпати” щороку притягав чимало любителів гірської природи, українських пісень, спілкування і знайомства зі “своїми”. Не одне українське подружжя мало свій початок саме на рейді “Карпати”. Швидко він став великою культурною подією і протягом двох тижнів єднав українську молодь, свідому свого походження, захоплену надзвичайною красою гір, де жили колись предки більшості з них.
Тепер маємо нове покоління, багато людей еміґрувало, а тим, що залишилися, важко знайти вільний час і вибратися кудись на довше. Однак рейд “Карпати” надалі відбувається, а цього року 18-22 липня проходив вже 34-й раз. Його маршрут почався в Щавниці, а закінчився в Ждині. Лемківська ватра була своєрідною нагородою за присвячений час і мотивацією для подолання всіляких труднощів у дорозі, щоб разом дійти до кінця.
Товариство, яке вирішило піти в цьогорічний рейд “Карпати”, нараховувало 22 особи, що здається бути дуже добрим результатом (минулого року в рейді взяло участь 11 осіб). Хлопців було більше – 13, однак і кількість дівчат – тобто 9 – дає цілком непоганий результат. Такий високий відсоток їхніх альтів та сопрано надзвичайно збагачував кожну пісню при вогнищі, що приносило велику насолоду. Про очевидну радість для чоловічих очей мабуть і говорити не потрібно.
Цього року маршрут визначала Оля Романко. Озброєна різноманітними мапами та путівниками, вона здавалася єдиним компетентним керівником мандрівки. Першою доїхала до Щавниці, де ознайомилася з реґіоном та специфічним менталітетом місцевого населення. Після вирішення необхідних справ чекала на всіх учасників рейду, які з’їжджалися з різних частин Польщі – або поодинці, або малими групами (найбільшою була шестиособова команда з Ґданська).
Після першої ночі “на чужині” у неділю вирішили: щоб не обтяжувати спини важкими наплічниками, треба рушити вздовж Дунайця у Словаччину. Хоча у планах була далека дорога, усі зупинились у першому селі за кордоном, бо не можна обтяжувати організму вже першого дня. На шлях до Ждині вийшли в понеділок, а перед тим поповнили запаси та підготували воду на дорогу – і вже можна було прямувати до мети. На жаль, ще не всі добре розігрілися, бо після півгодинного маршу команда рейду зупинилась у першому заїзді, ще в Щавниці. Потім вже було тільки краще (або – гірше?), бо шлях перетворився у вертикальну стіну, по якій довелось іти, чи то пак – повзти. Також тоді групу поповнив собака, який блукав у лісі, він зразу прив’язався до команди веселих та позитивних молодих людей. З’явилася проблема: як назвати нового товариша. Пропозицій було стільки, скільки учасників рейду, однак прийнялося ім’я Позор – слово, яке раніше всі бачили у Словаччині на огорожі майже кожної хати – це по-словацьки “увага!” Позор став справжнім приятелем всіх учасників рейду, завжди вибігав уперед, щоб дослідити шлях та повертався.
Перший день справжньої мандрівки завершився в селі Суха Долина, де ми розташували біля річки намети та розпалили вогнище, при якому пекли ковбаски та, звичайно ж, співали. Тоді відчули незвичайну атмосферу серед свідомих молодих українців.
Чергового дня ми направилися до містечка Пивнична- Здрій. Свідомі, що перед нами ще далека дорога, вирішили зайти на піцу. Відвіданим рестораном керувало дуже приємне подружжя, яке походить з Люблина, де навчається один з учасників рейду, і за це він отримав знижку. Крім того, учасники рейду одержали на дорогу цукерки – вираз вдячності за відвідини. З добрими спогадами сита команда рейду помандрувала далі. Ніч ми провели високо в горах.
Головне правило ходіння по горах: перший день мандрівки важкий тільки тому, що він перший. Другий важкий, бо все ще болить після першого. З цього виникає, що третій день врешті повинен бути легкий, бо вже всі розігріті та готові йти далі. Третього дня всіх нас чекало курортне місто Криниця, з яким пов’язане життя відомого Никифора. По дорозі була ще гора Яворина Криницька, з якої учасники вирішили з’їхати вниз гондолою. Це трохи суперечить правилу третього дня, але йшлося виключно про гарні краєвиди та незабутні враження.
Уже в Криниці наші мандрівники завдяки місцевому пароху УГКЦ о. Івану Піпці провели ніч у приміщеннях приходства. Був там такий комфорт, про який учасникам рейду, які звикли до таких обставин, як намет, річка, кущі та сніданок на траві, годі навіть і мріяти. Тоді, безперечно, можна було змінити назву на рейд “Карпати – Exclusive Edition”. Як і годилося для люксу, обід теж не міг бути будь-яким. Дівчата вмить зварили для всіх спагеті аж двох смаків! Кращого вже, певно, бути не могло. Уночі ніхто не звертав уваги на погоду, бо в таких умовах це й не потрібно.
Після нічлігу в підвищеній комфортності залишився останній етап спільної мандрівки, який мав завершитись у Ждині. Очікувана Лемківська ватра давала учасникам рейду сили, щоб змобілізуватися та досягнути запланованої мети. Однак погода, яка доти здавалася сприятливою, стала менш приємною – на останньому відрізку шляху почав заважати дощ. Та півгодинні опади не становили проблеми для добре підготованих учасників рейду. XXХIV рейд “Карпати” завершився у Ганчовій, 20 кілометрів від Ждині. З огляду на пізню пору, цю відстань ми проїхали замовленим раніше автобусом. Потім прийшов час для спільної бесіди, співів і танців під чудову музику та серед мальовничих гір.
Рейд “Карпати” – це захід, метою якого є єднання української молоді в Польщі довкола ідеї, якою є спільна мандрівка по горах своїх предків. Не йдеться про те, щоб просто бігти вперед, це не спортивні змагання. Ідеться про спільну забаву в приємній атмосфері. Несподівані ситуації, які трапляються в дорозі, є її постійним елементом. Добрий настрій, співи при вогнищі, цікаві люди на шляху становлять суть рейду та зміцнюють почуття тотожності та приналежності до конкретної групи. При цьому втома, мозолі на ногах, комарі не мають жодного значення.
З огляду на специфіку сьогоднішніх часів слід радіти, що аж 22 молоді особи це зрозуміли. Отже, вони відчувають потребу інтеґрації зі своїми ровесниками, стараються знайти вільний час і провести його разом задля спільної ідеї. Врешті-решт, творять майбутнє української громади в Польщі, підтримуючи свої звичаї та традиції для наступних поколінь. Як вираз поваги для них, проситься одне слово: “дякуємо!”
Через рік чекає нас XXXV, ювілейний рейд “Карпати”. Знаємо, що знову відбудеться він у липні, за тиждень перед Лемківською ватрою. Отже, думайте, плануйте та приїжджайте, щоб було нас ще більше. Надіючись на ще численнішу присутність молоді, яка хоче цікаво й корисно провести час, пережити незабутню пригоду серед чудових гір у товаристві друзів, кажу всім: до зустрічі!
“Наше слово” №35, 29 серпня 2010 року{moscomment}
