Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №30, 2022-07-24

Квітучі лани, птахи, домашні улюбленці, цілі будинки, спокій, усміхнені люди – і криваві відбитки рук на прапорі України, танки, літаки, ракети, руйнування, жах, біль, сльози – все це можна побачити на малюнках дітей-біженців, які внаслідок війни в Україні опинилися у Кошаліні та околицях.

«Ми знаємо, що цієї виставки і таких малюнків ніколи не мало бути. Тим не менш, вони є, і ми хочемо поділитися ними зі світом…» – такі слова можна було прочитати ще до початку виставки «Я покажу свою Україну», яку підготувало товариство «Майстерня» у Кошаліні. Офіційне відкриття відбулося у межах Дня захисту дітей на площі біля греко-католицької церкви. Виставку можна було також відвідати у «Centrali Artystycznej», кафе «Powidoki», під час фестивалю «Młodzi i Film» та в амфітеатрі й драматичному театрі. Зараз її експонують у залі греко-католицької церкви, де діє товариство «Майстерня», і кожен може придбати репродукцію малюнків наймолодших свідків війни.

– Ці картини містять багато символіки, і кожен глядач по-своєму відчує намальоване. Це певна терапія як для дітей, так і їхніх матерів, але також для кожного з нас. Бо навіть якщо дехто зараз дає раду власним справам, це не означає, що ми забули про війну. Вона в кожному з нас. Тож варто купити малюнки дітей, оскільки таким чином ми їх підтримаємо і водночас матимемо дотик до трагічної історії, яка залишиться з нами назавжди, – каже Дарія Антошко, голова товариства «Майстерня». Вона сама вже придбала роботу, яку згодом передасть своєму синові Стефанчику. Йому зараз всього 4,5 років, він ще не усвідомлює жахіття війни, і Дарія хоче, аби Стефанчик мав малюнок дітлахів, яких позбавили дитинства.

Одну з робіт було продано під час концерту гурту «СКАЙ», який організувало товариство «Майстерня», за рекордну суму в 500 злотих. Рисунок виконав 11-річний Сергій з Дрогобича. Його матір вирішила виїхати до Польщі першого ж дня війни.

– Мій малюнок змальовує дві України, які втілює молода дівчина: сіра частина представляє жахіття війни, натомість світла – квітучу Україну, – каже Сергійко.

– Над нашим будинком першого ж дня війни о пів на восьму ранку почали кружляти літаки, й ми не розуміли, чи це ворожі, чи наші нас захищають. А оскільки в нашому місті знаходиться великий нафтопереробний завод, то повідомляли, що його підриватимуть, тому до пів на другої мешканці мають залишити місто. Найбільше злякалася моя 17-річна дочка. Вона промовляла: мамо, я ще хочу жити! Тому ми в паніці зібралися й виїхали до Польщі, – розповідає Наталія Іваницька, мати Сергія. Тринадцять кілометрів до кордону вони йшли пішки. Раніше у Кошаліні працював чоловік Наталії, тому вирішили поїхати туди.

– Найстрашнішими є сирени – тоді діти зриваються і біжать до підвалів ховатися. Звісно, це згубно впливає на їхню психіку. Нам вистачило всього одного дня, аби отримати справжній шок, тож не уявляю, що відчувають ті, хто і надалі мешкає в Україні. Перші два місяці були страшними: я лише слухала новини й постійно телефонувала до мами. Тому малюнок Сергійка представляє Україну до війни та після: тут гарні поля, лани, безхмарне небо, пташки – і танки, бомбардування, підірвані будинки…

– Діти, яких торкнулася війна, бачать її, чують про неї і переживають на власному досвіді. Війна позбавила їх дитинства: за один день вони були змушені подорослішати, прийняти і збагнути те, що неможливо збагнути для дитини їхнього віку: що мають лишити свою кімнату, свій дім, який припинив бути опорою, безпечною фортецею, своїх друзів, свою школу чи дитячий садок – і спочатку рятуватися від ракет, бомб і пострілів, а потім залишити країну та виїхати в невідоме. Цю зміну в їхньому світосприйнятті добре видно по тому, про що діти мріють на своїх малюнках – не про подорожі, новий телефон чи планшет, гарні іграшки чи інші речі, яких прагнуть їхні однолітки. Діти мріють, щоби вижили всі тварини, і особливо їхні домашні улюбленці, мріють обійняти тата, який залишився захищати Україну, зустріти бабусю, яка не змогла з ними поїхати, повернутися додому і заснути в своєму безпечному ліжечку, — розповідає кандидатка педагогічних наук, соціальна педагогиня і соціологиня Ірина Кєжковська, яка допомагала описувати малюнки.

Марина Беседіна разом з двома донями Марією та Софією, яким шість та дев’ять років, залишила рідний Миколаїв 8 березня і вирішила приїхати до Кошаліна, оскільки тут живуть їхні родичі.

– Cофійка намалювала картину, а я написала листа. Вгорі на малюнку – ангел, який захищає місто, та наші ЗСУ, які збивають загарбників та танки окупантів – це стан на сьогодні. А у листі я написала про те, чого прагнемо в майбутньому – нарешті повернутися додому й побачитися з рідними, – каже Марина. Перед тим, як потрапити до Кошаліна, вони певний час жили у Варшаві неподалік аеропорту, де постійно злітали літаки. І Марію та Софію щодня потрібно було заспокоювати, переконувати, що вони в безпеці. Тим не менше, коли дівчата чують сирени поліції або швидкої допомоги, страх знову вертається…

На виставці представлено 50 робіт. Кожен малюнок можна купити: репродукція малюнку у форматі А4 коштує 20 злотих, а плакат завбільшки 40×50 – 100 злотих Замовлення приймає товариство «Майстерня» – контактувати можна через фейсбук (facebook.com/MajsterniaKoszalin) або за телефоном 729-840-847.

Всі зібрані кошти буде спрямовано на дофінансування п’ятьох таборів для дітей, у яких візьме участь 150 малят з України та Польщі (з 11 липня по 12 серпня). Репортаж з табору читайте у черговому номері «НС». Крім того, кошти підуть на створення документального фільму, у якому діти розкажуть про свої малюнки. Зйомка силами студентів Лодзької кіношколи запланована на кінець липня.

Поділитися: