Ірина Шевченко ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №17, 2022-04-24

ЗСУ дають потужну відсіч російській армії, яка здивувала та захопила весь світ. Чи свідчить це про те, що Україна готувалася до війни?

– Напад на Україну став несподіванкою для всього світу. Те, що зробив путін, шокувало. Польське телебачення ще до 24 лютого транслювало інформацію про нагромадження військ вздовж кордонів. Про це ж попереджала і розвідка США. В одному американському журналі в кінці грудня прочитав, що є загроза введення військ, але думав, що все завершиться наступом на Східну частину та Причорноморський регіон. Очевидно, що українська влада притримувалася таких самих сценаріїв. Навіть якби в Києві знали напевно, то все одно не могли б попередити про це населення. В такому разі іноземні інвестори виїхали б з країни разом з бізнесом, що стало б катастрофою для економіки. Хвиля паніки та дефетизму захопила б Україну і російська армія мала би кращі позиції для інвазії. Потужність ЗСУ стала несподіванкою і для росії. Якби вони мали більше інформації, то радше обмежилися кількома напрямками наступу та посилили їх чисельністю солдат і технікою. 

Згідно оприлюднених планів росії, спецоперація повинна була тривати 3 дні разом із взяттям Києва і захопленням влади. На що опиралися такі амбіції? Які чисельні та кількісні переваги вони мали тоді та зараз?

– Насправді російське військо не мало великих переваг. Чисельність їхньої армії – 900 тисяч солдатів. Але треба враховувати, що величезна територія росії потребує відповідно великої кількості солдат для її охорони. Хоча б таких важливих промислових районів, наприклад, як Урал, Далекий Схід чи приморські регіони. Поділивши цю кількість за призначенням, розуміємо, що не так багато солдатів лишиться для наступу на Україну. В космічно-повітряних силах служить 165 тисяч, флоті – 150 тисяч, сухопутному війську – 200 тисяч, повітряно-десантному війську – 60 тисяч, спецпризначенців – 40 тисяч. Якщо вирахуємо адміністрацію, військове керівництво, людей, зайнятих на матеріально-технічних базах, складах тощо, то виходить, що близько 200 тисяч солдатів можна задіяти у війні проти України, що вони вже і зробили. Іншого ресурсу в них немає. Навіть весь резерв з Далекого Сходу вже в Україні. Хвиля мобілізації, про яку вони заявили, не дасть належного результату, оскільки для інтеграції солдатів у військо потрібен час, а в них його немає. Якщо випихати новобранців в гарячі точки одразу, то це не матиме жодного результату. Та й на один напрямок їм не вдасться дати більше солдатів, ніж це дозволятиме кількість техніки. 

Що стосується мілітарного оснащення, то і тут в них не все так добре. Відповідно до донесень, які поки ще неофіційні, цілі дивізії не можуть мобілізуватися через розкрадання майна армії в великих масштабах. Російська корупція дійшла до того, що знімають та крадуть навіть мотори з військової техніки. Велика частина технічного забезпечення існує тільки на папері. Росіяни використали значний запас ракет «Іскандер» і таких, що випущені з тих же пускових установок «Калібр». «Іскандери» до 2020 року замінили збережені системи «Toczka-U». Але тепер «Точки-У» знову вилучили зі складів і знову почали використовувати через відсутність ракет «Іскандер».

Зараз бачимо відносне затишшя, під час якого російські війська перегруповуються. Якими будуть їх наступні кроки? 

– Ймовірно, що, отримавши по зубах в Київській області, вони зосередять свої зусилля на Сході та Півдні. Можуть піти через Ізюм на Слов’янськ та Краматорськ, щоб підсилити армію за рахунок псевдо-міліції Донецької та Луганської областей. Там зараз активно набирають людей. Намагатимуться зробити це до 9 травня. Це стане найгарячішим напрямком. Інше можливе спрямування – це Харків, де вони мають менше шансів. Якщо їм вдасться взяти Маріуполь, то пробиватимуться до Дніпра через Запоріжжя. Ці плани найбільш ймовірні, але Росії буде надзвичайно складно їх реалізувати. Особливо після того, як США повідомили про безперебійне постачання зброї. 

Проти війни з Україною росія задіяла всі свої сили, які майже рік стягувала під кордон. Та все одно їй не вдається просунутися. Терміни захоплення України, про які говорять російські медіа, постійно переносяться, а цілі, оголошені на початку вторгнення, стають скромнішими. Чому так відбувається? 

– Все, що робила росія на початку війни, можна назвати одним словом – «показуха», нічим не аргументована. Не вистачає компетентного керівництва, яке б володіло актуальною інформацією та вміло мотивувати. Управління прогнило, опирається на страх перед генералами. При будь-якій можливості російські солдати саботують накази або тільки роблять вигляд, що їх виконують. Їхня розвідка лежить, як і співпраця між різними типами військ. Армія повинна опиратися на нерозривне тріо: артилерія-танки-піхота і на якісну розвідку. В нормальних арміях спочатку розвідка вивчає територію, передає інформацію. Далі по визначених маршрутах іде піхота, яку прикривають танки. І в такий спосіб займає територію. В Україні ж російські танки їдуть навмання, піхота виносить пральні машини з хат, а артилерія ще й гатить по своїх же. По дорозі ще техніка губиться, бо військове керівництво не має над цим контролю. Це все більше схоже на кольоровий циганський табір, ніж на згруповану армію. З їх логістикою взагалі неможливо вести війну. Напрямок атаки вони заставляють бронетранспортерами, танками та потягами одночасно в такий спосіб, що ні пройти, ні проїхати. Потім колона в 60 кілометрів не може зрушити з місця. Через це керівники їздять на передову, щоб дізнатися, що там, в біса, коїться і гинуть. Дивно, що вони якось умудряються проїхати і привезти паливо, що також вдається не завжди. Тому їм завжди бракує якихось запасів. Та на цьому проблеми не закінчуються. Вони мають проблеми і через зв’язок. Спілкуються за допомогою мережі українських телеоператорів, бо із власними розробками не склалося. ЗСУ легко перехопити їх розмови. Українські спецслужби краще знають, що відбувається в росіян, ніж вони самі. Вони називають себе другою армією світу, але то хіба що з кінця. Довго ще світ сміятиметься з колон російської техніки, які можна було бачити на ґуґл-картах. 

росія має перевагу в повітрі?

– Вони мають перевагу в кількості вильотів на добу. В Україні їх від 15 до 50, а в Росії близько 250. Сучасні радіолокаційні системи обсервації польотної зони залишилися в Україні ще з часів радянського союзу. Більшість західних виробників продукують системи нового типу в трьох частинах. Перший елемент – це мобільні наземні радари, які треба переставляти після того, як виявляють об’єкт у небі, щоб їх не викрили та не знищили. Друга – то мобільні повітряні, які обсервують об’єкти на малій висоті та попереджають про атаки на перший елемент. Третій елемент служить для передачі даних між першими двома в реальному часі, бо як спізниться хоч на секунду, то об’єкт в небі буде вже далеко. Таких систем Україні не вистачає. 

Також є проблема з військовими аеродромами, частину яких знищили, а частину перенесли на цивільні аеродроми. Україна повинна лишити відкритими аеропорти та забезпечити їм потужну оборону. Все ж, росія не використовує свою перевагу в повітрі, бо 80 відсотків літаків зайняті тим, що нищать військову інфраструктуру. З точки зору військової стратегії, це приносить не користь армії, а тільки страждання людям. Російські винищувачі при цьому не одержують перемог в повітрі. Сучасних літаків вони не мають, а замінити знищені складно. І до війни їх виробляли по 30-50 на рік. Стільки ж уже втратили в Україні. Зараз взагалі не ясно, яким чином будуть викручуватися, бо більшість деталей були імпортними. В Україні вони можуть втратити всі свої літаки. 

НАТО може закрити повітряний простір України? Як це виглядатиме практично?

– Закриття неба можливе тільки в той спосіб, якщо НАТО передасть Україні винищувачів, які зробили ще в Радянському Союзі. На інших українські пілоти не вміють літати. Сучасні винищувачі мають суттєві відмінності від радянських, а тому, щоб навчитися літати на них, потрібно не менше кількох місяців. Найімовірніше, на час навчань Польща, Словаччина та Болгарія дадуть винищувачі МіГ-29. Ще з десяток винищувачів типу Су-25 є в останній. Це літаки радянського типу. Рішення про передачу літаків на стадії прийняття. Пілоти НАТО безпосередньо не літатимуть над Україною, а солдати не вступлять у війну. Позиція Америки така: «Дамо українцям все, що треба, але самі не втручатимемось, щоб не провокувати Третю світову війну». Думаю, то наймудріша позиція. 

Чому Польща стала однією з країн, які найбільше допомагають Україні?

– Мою машину вже кілька років ремонтує пан Віталій і робить це добре, швидко і дешево. Українці давно приїздять до Польщі на роботу, вступають в університети, вчать мову, інтегруються в суспільство. Стають значущою її частиною, і це добре. Тому ми не можемо стояти осторонь. Війна в Україні об’єднала і Польщу. Майже немає опозиції стосовно допомоги Україні зараз. До війни нависала небезпека створення осі з авторитарних лідерів – воладіміра путіна, Ярослава Качинського, Реджепа Ердогана та Віктора Орбана. То був би найгірший сценарій для Польщі, але зараз уявити такий союз неможливо. 

Але через це Польща стала ціллю номер два для путіна. Звучать погрози використання ядерної бомби на території Польщі. путін може віддати такий наказ?

– путін знає, що якщо скине ядерну бомбу на Польщу, то росія перестане існувати. НАТО закидає її ядерною зброєю у відповідь. Навіть якщо буде такий наказ, то його саботують, адже це було б самогубством для росії. 

Не всі лідери європейських країн підтримують Україну в тій мірі, в якій могли би, про що часто дорікає Володимир Зеленський. Бояться економічних наслідків, втрати електорату чи є й інші причини?

– Влада демократичних країн не може ігнорувати інтереси суспільства. Частина європейців співчувають українцям, але не хочуть страждати через це. Думають: «чому мушу платити за паливо більше, якщо не винен у цій війні?». Лідери бояться втратити електорат. Крім того, щоб перейти на нові енергетичні носії, наприклад, нафту, потрібно домовитись з країнами Близького Сходу, підписати контракти, розбудувати нафтові термінали. Інфраструктурні і контрактові зміни вимагають багато часу. Найбільшим «гальмом» насправді є Франція. Суспільство там має дивні проросійські симпатії, що виникли відтоді, коли після Жовтневої революції багато російських емігрантів, серед яких переважно еліта, емігрували до Франції. З того часу для французів росіяни – це світлі, працьовиті й талановиті люди. Емманюель Макрон має зважати на це. Якщо він залишиться президентом, продовжуватиме обережно проводити свою політику підтримки України, якщо переможе Маріне Ле Пен, то це може закінчитися трагічно. Не виключаю, що Франція переметнеться на сторону росії. 

Увага світу зараз прикута до міст, які ЗСУ визволяють з-під російської окупації. Зґвалтовані жінки, вбиті діти та старі, розграбовані будинки: така звіряча поведінка шокує навіть в умовах війни. Яке взагалі може бути пояснення цьому? 

– Ідеологічна обробка провокує таку поведінку, яка вже стала частиною ментальності. Не можна говорити, що росіяни злі генетично. Радше їх такими виховують. 64-та бригада, яка творила звірства в Бучі, базується під Хабаровськом. В своєму гарнізоні вони так само ґвалтують, обкрадають цивільних і мародерствують. Серед російських солдат прокотилася хвиля самогубств. Виявилося, що їх керівництво знущалося з них, називало бидлом та забирало гроші. Коли ці солдати увійшли до України, то їм ніхто нічого не забороняв. Казали, що платити нормально ми не можемо, тому тут робіть, що хочете. Так само було і в кінці Другої світової війни. Коли моральний дух армії занепав, то солдатам сказали, що в Німеччині вони можуть робити, що заманеться. Були тисячі зґвалтованих німкень. Подібні речі можуть відбуватися тільки в суспільстві, вихованому в умовах тоталітаризму та пригноблення населення. Сучасна демократія полягає не у виборах, а в тому, що влада може програти. З будь-якого народу можна зробити цивілізоване суспільство завдяки правильним трансльованим цінностям. Це добре видно на прикладі країн пострадянського простору. До 1991 року всі люди були громадянами Радянського Союзу з подібною ментальністю. Та коли ланцюги впали, то українці пішли шляхом демократії, розбудови суспільства на цінностях родини та праці. Так само як і поляки, які з повоєнних часів тяжко працювали над відбудовою країни. Водночас із росіян ліпили народ з імперськими поглядами, сповнений ненависті до інших. Щоб це змінилося треба не менше кількох поколінь, які б клопітливо працювали над вичищенням країни від олігархії та корупції. 

Коли закінчиться війна та чи поверне Україна Крим і Донбас?

– Кінець війни залежить від того, чи зламається українська влада. І це можна буде зрозуміти, бо скільки можна дивитися на страждання власного народу. Вони не мають погоджуватися на менш вигідні умови. Якщо це трапиться, то про Донбас можна буде забути. Коли Україна отримає солідне озброєння, то вижене окупантів зі своїй території. Це може тривати до літа. В такому разі вже можна буде говорити і про Донбас. З Кримом складніше, бо якщо в Донбасі достатньо вигнати бандитів при владі, то в Криму інші настрої. На репарації від росії можна не чекати. В найкращому випадку можна сподіватися на відведення військ хоча б до тих територій, на яких вони були до весни 2021 року. Також росія має підписати зобов’язання не втручатися у внутрішньополітичні справи України та не перешкоджати вступу в НАТО. До цього переможного моменту НАТО, як і весь цивілізований світ, буде на стороні України. 

Поділитися: