Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №18-19, 2023-05-07

Як і про що співали колись у селах біля Перемишля, чи можливо сьогодні збирати музичний фольклор –  про це в Народному домі говорили учасники дискусії, що стосувалась музики польсько-українського пограниччя.

У зустрічі взяли участь Тетяна Наконечна, керівниця гурту «Крайка» з Перемишля, фольклорист Бартош Ґалонзка, Павел Іван з Товариства «Давня музика» в Ярославі та д-р Томаш Косєк з Ряшівського університету, який модерував дискусію.

Кожен з них має свій досвід збирання старовинних автентичних пісень. Проте всі наголошують, що почали це робити занадто пізно. Іншою проблемою є те, що часто важко відрізнити автентичні пісні від авторських, котрі набули поширення в часи діяльності освітніх організацій у міжвоєнний період.

– Освітня діяльність також вплинула на співочі звички. Активісти «Просвіти», які виїхали в регіони південно-східної Польщі, засновували театри та хори. Часто привозили свій репертуар. Це були обробки як світських, так і церковних пісень. У результаті український репертуар пограниччя змінився. Люди перестали співати деякі обрядові пісні, – розповіла Тетяна Наконечна та навела приклад з сімейного досвіду. – Я кілька разів просила тітку, народжену у двадцятих роках минулого століття, заспівати для мене старих пісень. Але вона не хотіла, бо вважала їх примітивними. Вона воліла співати «сучасні» пісні, романси, які всі ми сьогодні знаємо.

Траплялося, що окремі респонденти, з якими спілкувалися збирачі фольклору, могли відрізнити давні пісні від нових.

– Найбільшу кількість українських обрядових пісень мені вдалося записати у тих місцях, де українці були одноосібними жителями села. Вони часто співали їх у сімейному колі, невеликих громадах, і не мали можливості поєднати свій репертуар зі, скажімо, українським «популярним», який ми знаємо сьогодні, – сказав Бартош Ґалонзка.

Павло Іван із Товариства «Давня музика» згадав, що на музичну спадщину прикордоння вплинула обов’язкова служба в армії Австро-Угорської імперії, де солдати багатьох національностей проходили службу в різних регіонах.

– Я натрапив на записи коломийок, які співали чотирма мовами – українською, польською, чеською та угорською. Можна назвати це першою хвилею глобалізації музики в мікровимірі. І коли ці солдати після служби поверталися до свого села, вони привозили нові мелодії, – поділився спостереженнями Павло Іван, у родині якого колядки співали українською та польською мовами.

– Дід і його брати були хрещені за греко-католицьким і римо-католицьким обрядами. Тому ту саму колядку вдома співали двома мовами, – додає він.

Це була звична практика в родинах, що мешкали на прикордонних територіях, де українці ходили на свята до поляків і навпаки. Одну з таких пісень – «Народився Христос у Вифлеємі» – записано на платівці перемиської «Краєчки». Як зазначив Бартош Ґалонзка, траплялося, що на мелодію польської колядки створювали новий український текст для потреб певного регіону чи села. 

– Були й запозичення з іншого боку, особливо після II Світової війни. Наприклад, польською мовою було написано слова на мелодію українських колядок «Во Вифлеємі нині новина», «Нова радість стала» або «Бог предвічний», – додає Бартош Ґалонзка. – Римо-католицькі священники часто дбали про те, щоб такі пісні зберігалися, тому вони увійшли до літургій у храмах та існують донині.

Разом з українцями, депортованими до УРСР у 1946 році та виселеними у 1947 році на захід Польщі, «переїхали» й пісні. Їхня доля різна.

– У мене є записи бойківських гуртів, учасники яких були переселені на Донеччину. Оригінальні пісні вдалося зберегти, тому що на людей, котрі їх співали, не впливала польська музика на відміну від українців у Польщі, – зазначила керівниця «Крайки».

Багато старовинних автентичних пісень було втрачено внаслідок акції «Вісла».

– Під час переселень у 1947 році роз’єднували сім’ї, цілі села, щоб вони не були згуртовані. Тому не можемо почути, як деякі пісні звучали розділеними на голоси чи з живою музикою. І вже ніколи цього не дізнаємося, – констатує Тетяна Наконечна.

Розселення української спільноти вплинуло на репертуар, який можна почути сьогодні.

– Коли в одному селі опинялися, наприклад, бойки, холмщаки чи українці з Надсяння, то, очевидно, привозили свої мелодії. Однак на спільному весіллі, танцювальній забаві співали пісні, які знали всі. Звідси й популярність до сьогодні таких творів, як «Ой, чорна я си, чорна», «Несе Галя воду». Давні ж, автентичні пісні, що їх українці понад 70 років тому привезли із собою, – забулися, не збереглися, – зауважила українка з Перемишля.  Водночас вона зазначила, що саме такий репертуар, який знали всі, був одним з елементів, що допоміг українській громаді в Польщі перетривати протягом років.

– Бо ці пісні єднали в одну українську громаду незалежно від регіону походження, – вважає Тетяна Наконечна.

Поділитися: