Як Київ хотів стати «батьком заробітчан» і що з цього вийшло

  Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2020-05-17

Наприкінці квітня український уряд роздмухав історію про те, що не хоче випускати з країни трудових іммігрантів. І хоч зараз скандал залагоджено, його наслідки досить болісно відчуватимемо на всьому прикордонні.

Фото з Фейсбук dpsu.gov.ua

З чого все почалося? Кілька тижнів поспіль українці можуть виїхати зі своєї держави лише 19 наземними пунктами перетину кордону, своїм власним або орендованим авто. Далеко громадяни України не заїдуть хоч би тому, що всі сусіди України (окрім Білорусі) ввели обмеження, котрі не дозволяють транзит до інших держав: тобто виїхати до Британії, Франції чи навіть Німеччини з України – неможливо.

Тим часом у більшості держав Європи починаються сезонні роботи, передусім у рільництві – і їх зазвичай виконували іммігранти: місцеві мешканці давно втратили і бажання, і навички праці в полі чи в саду. Європейська Комісія назвала сільськогосподарських іммігрантів «критичними робітниками» (без яких не обійтись) під час пандемії, наряду із медичним персоналом.

23 квітня з Києва до Фінляндії вилетів перший чартерний авіарейс – зараз це єдиний спосіб дістатися з України до держав, з котрими вона не межує. Українці стали важливою групою в сільськогосподарських роботах країн Скандинавії, Бенілюксу чи в Німеччині – уряди яких зараз ведуть перемовини з Києвом про можливості перевезення сезонних працівників з України (якщо говорити про Польщу – сюди мігранти можуть дістатися наземним шляхом). Київ навіть створив спеціальну комісію при Міністерстві закордонних справ (МЗС), що має затверджувати кожен чартер з іммігрантами.

Системи забезпечення і регуляції українського уряду в епоху пандемії – зрозумілі. Проте Київ не був би собою, якби в нормальному процесі не пішов на кілька кроків задалеко, чим (вкотре) посилив недовіру з боку європейських урядів, а серед своїх громадян викликав хвилю обурення. 29 квітня з Києва мав летіти черговий чартер  – до Лондона – і напередодні перевізник повідомив, що цей літак не полетить. Чому? – Перевізник покликався на рішення українського уряду: ним мали бути слова прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля про те, що Київ «не сприятиме» транспортуванню своїх громадян.

«Ми хочемо спробувати залишити людей в Україні, і докладемо для цього максимум зусиль. В Україні також повно роботи», – заявив прем’єр-міністр України Денис Шмигаль в інтерв’ю 22 квітня. «Наразі нелогічним виглядає організовувати масові чартери на вивезення українців до країн, де теж продовжується пандемія», – сказав 28 квітня на брифінгу очільник МЗС Дмитро Кулеба.

Літак до Лондона із запізненням на кільканадцять годин випустили, проте Київ далі впевнено йшов в бік регуляції виїздів громадян. Це викликало обурення конституціоналістів: ст. 33 українського Основного закону гарантує громадянам України не тільки вільне переміщення всередині держави, але також виїзд за кордон. Уряд своїм рішенням може вводити додаткові контролі чи ізоляцію, проте не може блокувати записаної в Конституції свободи як такої.

У відповідь на дії уряду профільне видання «Європейська правда» випустило навіть спеціальний, розгромний для чиновників редакційний заклик: «Чинний уряд готовий грати за правилами та не має наміру зупинятися перед порушенням Конституції, переступаючи через базові права людини та нехтуючи почуттями громадян. Це – кроки назад до СРСР. В уряді мають зупинитися. Негайно. Навіть якщо досі не зрозуміли, наскільки серйозними можуть бути наслідки», – читаємо в колонці колективу.

Суспільний і міжнародний опір Києву був сильний. Уряд зорієнтувався і змінив риторику: уже 30 квітня віце-прем’єр-міністр з питань європейської інтеграції Вадим Пристайко заявив, що «проводить активну роботу з координації організованого виїзду сезонних працівників з України на роботу за кордон».

Поки що ситуація виглядає таким чином, що уряд зробив крок назад – але не відмовився від стратегії як такої. Спокусою «очолити» міграційні процеси українців Київ страждає уже років 20 – проте загалом філософія української влади полягає в тому, що мігранти не порадять собі без твердої руки і статистики уряду. Спроби такої «батьківської опіки» від початку були естетично досить радянськими, а так по-людськи – смішними. Нині Київ у цих спробах переступив черговий бар’єр: конституційний. Що з того, що рішення уряду порушують Основний закон? – Поки суд прийме рішення, мине не тільки карантин, але і сезон робіт: тому доля Конституції навіть не в руках уряду, вона залежить від конкретного робітника в Борисполі, від сторожа, котрий відчиняє кабінки, від прибиральниці, котра вмикає світло. Прем’єр сказав – не полетите, значить не полетите, – і жоден технічний працівник не перевірятиме, наскільки правомірні ці слова.

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

Це свідчить, що спроби «навести порядок» продовжуватимуться, і якщо Київ цим ще не зайнявся серйозно – то просто тому, що часу не було. Будь-які регуляції, що їх намагається нав’язати мігрантам український уряд – повні суперечностей, а головне – вони лише обмежують, не гарантуючи нічого взамін. Така собі батьківська опіка над вічно недозрілим синком, спроба бути «Сталіном» на власній території. Що, парадоксально, має теж протилежну сторону – бо з закордонним українством Київ стає Шевченком, Франком і Грушевським одночасно, вивертаючись в риториці «любити Україну», яка – проте – зворотно пропорційна до реальної політики.

Утім, на цю ідіосинкразію Києва досі мало зверталося уваги. Звідки така реакція тепер? – Безвізовий режим із ЄС дав громадянам України специфічне почуття свободи. Багатьма українцями свобода як така сприймається не як свобода до вчинення змін у власній державі – а саме як можливість вільно виїхати за кордон. Таке відчуття було в Польщі в 1990-ті, і посягання на нього сприймається досить болісно. Вільний в’їзд у ЄС роками був для українців основою, ціллю зовнішньої політики – яку зараз, кількома висловлюваннями, Київ просто перекреслює. Дивно, що Шмигаль і Кулеба, коли говорили про обмеження, навіть не відчули своїх слів, як вони звучать: а вони справді були атомною зброєю, висловлюванням, від якого волосся стає диба навіть в людей, що не зовсім обізнані в політиці.

Український уряд бачить у мігрантах людей, котрі мають «європейський досвід», що би це не значило: передові технології, знання мов чи просто джерело живих «європейських» грошей. Не бачить натомість того, що ці люди можуть бути носіями західноєвропейської правової культури – де бажання прем’єр-міністра чи президента стати «батьком народу» для кожного окремо взятого громадянина просто смішне. І доки цього не побачить, далі гнатиме іммігрантів «будувати дороги» в Україні замість «чужини», називаючи їх «заробітчанами».

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*