Людмила Лабович ■ ГРОМАДА ■ №21, 2021-05-23

Колись після Великодня в підляському селі лунали співи – на лавочках, в кінці села чи десь на горбках за селом збиралися молоді дівчата та співали весняні пісні. Зараз ці традиційні твори знаємо вже, в основному, в сценічному варіанті. На щастя, їхнє виконання перейняли молоді співаки, дякуючи чому зараз ці пісні доволі популярні.

Коли на Підляшші організують майстер-класи з вивчення традиційного підляського репертуару, можна сподіватися, що їх учасникам запропонують і традиційні весняні пісні. Ці твори (по-підляські – веснянкі, веснинки, веснушкі, весновиє, огулькі, рогулькі або зельман) завжди викликають зацікавлення прихильників фольклору як архаїчний, ще дохристиянський пісенний жанр. Тому й вони часто входять до програми майстер-класів, які відбуваються на Підляшші навіть у пандемічний час.

У давнину весняні твори виконували із приходом весни, однак під впливом християнського календаря, у якому на весняний період припадає найсуворіший піст, їх почали співати вже після Великодня – щоб закликати весну, щоб ліс зазеленів, щоб трава почала рости та квіти розцвіли.

У багатьох підляських селах розрізняли два типи весняних пісень – рогулькі/огулькі та веснянкі/веснинки. «Огулькі зара по Велікодні співалі, а послі співалі веснянкі», – пояснювала народна співачка із Збуча Олександра Куптель. Таке говорили й інші старші жительки підляських сіл. «Рогульки то спивалосьо од Паски до Провуд, а веснянки од Провуд до Труйці», – казала Ніна Явдосюк з Добриводи. А Марія Денисюк з Кожина говорила: «Од Велікодня до Провуод співалі рогулькі. А од Провуод до Вшестя весновиє».

Однак у багатьох селах уже не пам’ятають ці пісні. «Билі огулькі, алє я сіетого не барзо понімаю», – зізнавалася одна старша співачка. Що ж, як уся народна культура, так і давні жанри традиційних пісень поволі забуваються…

На щастя, збереглося доволі багато прикладів підляських весняних пісень – щонайменше 60 текстів. Це оригінальні місцеві твори, найчастіше одноголосні, які нерідко співають на одну й ту ж саму мелодію. Коли в регіон потрапляють дослідники фольклору, вони дуже часто захоплюються, перш за все, рогулькою з Добриводи «Святий Юре, Ригоре», в якій з’являється цікавий архаїчний мотив – ось святий Юрій іде до Бога по ключі, відмикає ними землю та випускає траву.

Веснянки супроводжувалися хороводами молоді, танцями та іграми, які мали закликати весну. Старіші жителі підляських сіл не пам’ятають тих обрядових забав, хоча Ніна Токаюк, на жаль, покійна вже народна співачка з Микулич, згадувала, що вони були. Дякуючи цій талановитій виконавиці, збереглися цікаві твори весняного циклу, зокрема «Ой, хто ж там по саду ходив», «Бринилі рикі, бринилі», «Ой чия то верозонька».

Тема багатьох підляських весняних пісень – любовно-еротична, однак це не дивує, бо виконували ці твори молоді дівчата, до того ж навесні, коли пробуджується не лише природа, але й людські почуття.

Підляські весняні пісні вже багато років викликають інтерес дослідників, також і в Україні. Про цей жанр у фольклорі Підляшшя писали, зокрема, Надія Кравчук та Лариса Лукашенко. У 1994 році збірку «Рогульки Підляшшя» видала в Рівному підляшанка Єлизавета Томчук (тоді ще Рижик). Згодом дослідниця почала залучати зібрані твори до репертуару заснованого в 1995 році в Більську-Підляському ансамблю «Ранок». Зараз рогульки і веснянки в традиційній манері співають також інші молодіжні українські колективи з регіону – «Гілочка» з Черемхи і «Добрина» з Білостока. Виконують їх також білоруські ансамблі, як-от гурт «Жемерва», часто в оригінальному варіанті, тобто українською говіркою. До речі, назву популярної підляської весняної пісні – «Там по майовуй росі» – взяло як назву свого заходу товариство «Музей малої батьківщини» в Студиводах, організатор найпопулярнішого весняного фольклорного фестивалю білоруського середовища. Записані під час цього заходу підляські і поліські весняні пісні вийшли на платівці, виданій білоруським товариством у 2010 році, – «Ohulki dla Hanulki. Pieśni wiosenne podlaskich i poleskich Białorusinów» («Огульки для Ганульки. Весняні пісні підляських і поліських білорусів»). На ній можна почути майже виключно пісні українською мовою – вистачить прочитати їхні назви, щоб не мати сумнівів: «Oj, chto ż tam po sadu chodyw», «Tam nad naszym sełom», «Pływe czowniczok po ryeczci».

Дякуючи роботі над збереженням весняних пісень, вдалося реконструювати кілька десятків прикладів старовинного жанру. Зрозуміло, що неможливо повернутися до давньої традиції, щоб виконувати ці пісні у природньому середовищі села – після Великодня, десь на лавочці в селі. Проте важливо, що веснянки живуть у репертуарі не лише старших виконавців, згуртованих у фольклорних колективах, але й молодих співаків з регіону. Та дякуючи майстер-класам, на яких їх вчать любителі фольклору з усієї Польщі, ці пісні ідуть далі у світ і потрапляють до репертуару багатьох інших виконавців.

Фото авторки статті

Поділитися: