Ігор Щерба ■ КОМЕНТАР ■ №32, 2022-08-07
У «НС» № 24 від 12 червня можна побачити фото десятків і навіть сотень українських дітей – учасників Дитячого фестивалю української культури у Ельблонзі. Однак чому їх немає в українських школах, домівках, церквах?
Стефан Дембіцький, голова Ельблонзького відділу Об’єднання українців у Польщі:
Наш фестиваль відбувається уже 54-й раз. Це означає багаторічну традицію. Наша головна мета – показати на сцені усе найкраще, чого упродовж навчального року ми досягли у пунктах навчання української мови у нашому регіоні. Тут важлива співпраця вчителів та батьків наших молодих учасників. На фестивальній сцені хочемо бачити вірші, пісні, театральні постановки тощо. А дітей нагороджуємо за участь у святі.
У нашому регіоні ситуація не аж так погана: ми робимо все можливе, аби не втрачати українську молодь. Щоправда, пунктів навчання української мови відносно мало. Один ліцей у Ґурові-Ілавецькому не вирішує питання.
Відомо, що легше працювати із малими дітьми, юнацтво – це вже незалежні люди, яким треба дати серйозні пропозиції щодо участі в житті української громади.
Ми кожного року робимо майстер-класи, на яких ідеться про історію та українську традицію. Я переконаний, що ця робота не пішла надаремно, бо, коли через багато років я зустрічаю колишніх учасників наших заходів, вони кажуть, що майстер-класи були для них корисними.
У майбутньому нам потрібні центри української культури, де оплачувані державою штатні працівники працювали би з нашою молоддю, аби вона не покидала громади. На мою думку, варто відновити колишні громадські ініціативи, так звані «забави», тобто танцювальні вечірки, на яких молодь могла би знайомитися між собою. Також згадаймо студентські мандрівки «Рейд Карпати». Чим частіше молоді представники громади будуть зустрічатися зараз, тим більше шансів, що вони продовжать спілкування у дорослому житті.
