Марина Однорог ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №47, 2022-11-20

“Будинок ”Слово”: Нескінченний роман” – художній фільм-драма. Режисер – Тарас Томенко, сценаристи – Любов Якимчук, Тарас Томенко. Виробництво: Україна, 2021 рік.

66 великих, просторих квартир, в яких живуть і творять найвідоміші митці української культури, солярій на даху, дитячий садочок, смачна кухня — здавалося б, чи не кожен митець мріяв про таке щастя, але ці розкішні умови стають для багатьох справжньою катівнею. Фільм Тараса Томенка «Будинок ”Слово”: Нескінченний роман» — це розповідь про один з найбільших злочинів радянської влади – знищення потужного мистецького руху, що виник в 20−30- х роках в Харкові. 

На цьогорічному фестивалі «Ukraїna!» у Варшаві фільм отримав найвищу оцінку від глядачів  у номінації «Найкращий художній фільм». Варто відзначити, що режисер Тарас Томенко зняв також документальний фільм про «Будинок ”Слово”», який вийшов у прокат у 2017 році. На жаль, ні режисер, ні виконавці головних ролей не змогли приїхати на фестиваль.

Якщо українцям відомий термін «Розстріляне відродження» та багато його представників, яких відразу починаєш згадувати при перегляді стрічки, то для іноземців, які не в контексті історії української літератури, стрічка виглядає як цікава, інтригуюча розповідь про митців, радянський режим та зовсім крихітний натяк на Голодомор. У будь-якому випадку хочеться, щоб вони могли зчитати певні коди, які розставив режисер, адже це ще один доказ того, що культура – це сильна зброя, а митці, окрім створення прекрасного, мають ще одну максимально важливу зброю – проявляти болі суспільства, бути голосом багатьох, впливати. І якщо мистецтво піддається цензурі влади, то дуже легко створити потрібну ілюзію, що і робить росія впродовж всього свого існування, намагаючись нав’язати свої наративи українцям.

Фільм, з одного боку, яскраво демонструє життя митців у Будинку «Слово» у Харкові, їхні зв’язки, дає певні натяки на характери більшості персонажів та внутрішні переживання. З іншого – завдяки введенню нових персонажів (яких, згідно з документами, не існувало в реальному «Слові»), яскраво висвітлює гнилість радянської системи та абсолютну атрофію моральних цінностей у її представників.

Персонаж, якого ніколи не існувало та навколо якого відбувається багато подій у фільмі, – Володимир Володимирович Акімов, який надзвичайно схожий на путіна. Здається, цим режисер вкотре хотів продемонструвати закомплексованість, ницість та жорстокість даної персони. В Будинку «Слово» серед безлічі іменитих та талановитих митців Акімов – молодий автор, який ще не знайшов себе, розгублений, без чіткого голосу, потрапляє у середовище, де вже все налагоджено. Принижений, він ідеальний кандидат для маніпуляцій та виконання партійних вказівок. 

Привласнити чужий твір – згоден, підслуховувати за всіма жителями «Слова» – з задоволенням, зґвалтувати невинну дівчину – звичайна справа. Акімов шукає слабших та відчуває себе вищим, коли наближений до партії та влади. Впродовж стрічки ми бачимо, як з людини, яка демонструвала страх і сором відкрито, він перетворюється на того, хто всередині досі має багато страху, але тепер відчуття влади прикриває це гонором та вседозволеністю. У фільмі цю ницість можна помітити завдяки вдалим кадрам, наприклад, коли він їсть сам за великим столом. 

Акімов виглядає як уособлення всієї росії – закомплексований, злий, він намагається зіпсувати життя всім, хто пручається його владі, переоцінює свої можливості та не має жодних моральних принципів.

В той же час, незважаючи на те, що в стрічці частково розкриті і такі митці як Павло Тичина, Михайль Семенко, Аркадій Любченко, Майк Йогансен, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Лесь Курбас, Михайло Яловий, Іван Багряний, Раїса Троянкер, героєм-якорем «Будинку ”Слово”» можна назвати Миколу Хвильового. Ще з перших кадрів фільму під час гри у волейбол і знайомства з Акімовим помітно, що саме Хвильовий – неформальний лідер. Він свободолюбивий, принциповий, проникливий, вміє згуртувати навколо себе потрібних людей, талановитий, і це визнає навіть партійна верхівка. Людина, яка не ведеться на пропаганду та не йде проти своїх цінностей. Якщо Акімов уособлення росії, то Хвильовий – найсильніша частина України. 

Там, де з’являється Акімов, завжди кров та насилля, і це яскраво помітно в єдиному кольоровому фрагменті чорно-білого фільму. Там, де з’являється Хвильовий, – завжди сила, свобода та нескореність.

Решта головних героїв – це історії, які допомагають розкрити одних із найвидатніших особистостей українського мистецтва не лише як творців, а як звичайних людей: як вони взаємодіють, як поводяться з рідними, з коханими і коханками. Їхні діалоги живі, цікаві, наповнені – віриш кожному слову і ловиш себе на майстерно підібраних героях фільму. Головною спокусницею у стрічці є Рая Троянкер (яка насправді не жила в «Слові»), в якої роман із слабохарактерним Сосюрою. Саме образ Раї додає стрічці романтизму та ліричності, а подекуди й драматичності. Адже сильну та сміливу жінку, яка не боїться відкривати двері дружині коханця повністю оголена, не злякає невпевнений Акімов. Рая – чудова маніпуляторка та надзвичайно самовіддана жінка. 

Впродовж всього фільму ми спостерігаємо певні метаморфози самого будинку та його жителів. Від «отримуєте все найкраще» до «отримають лише ті, хто оспівує партію». Це стосувалось як елементарної їжі, так і друку творів.

Від митців, які насолоджувались життям та творили, до усвідомлення того замкнутого світу, в який їх поселили. І поки комусь була не настільки смачна їжа – інші помирали від голоду. Куди кожного героя приведуть усвідомлення та моральні цінності? Які методи використовувала радянська влада для створення потрібної картинки? Який шлях від життя до усвідомленої смерті? Відповіді на всі ці питання дав режисер Тарас Томенко.

Але кожен знайде сам, за що зачепитись у фільмі: за майстерну операторську роботу, історію, драму чи улюбленого літератора. 

І якщо 100 років тому рф знищувала митців, які жили у Будинку «Слово», то зараз вона фізично намагається зруйнувати саме «Слово». Нагадаємо, на початку березня Будинок «Слово» пошкодив російський снаряд, у багатьох вікнах вилетіло скло. Але наше «Слово» не зруйнувати.

Поділитися: