Ігор Щерба ■ ГРОМАДА ■ №21, 2021-05-23

 «Наша школа міститься в Лігниці, а в нашій школі дівчата-чарівниці» – так співали колись на вечорницях учні ІV Загальноосвітнього ліцею. Туди ми їхали вчитись рідного слова за кілька сотень кілометрів – залізницею, що пролягала до Лігниці від Венґоженва та Кошаліна.

Згадуючи минуле, не можу повірити, що колишні десятки, а може, й сотні випускників цієї української Альма-матер залишаються байдужими до того, що їхня школа (та й не лише вона) опинилася на порозі загрози припинення існування.

Повчальним матеріалом для роздумів про те, що далі буде з українськими закладами у Польщі, може стати стаття «Українська мова у школах меншин – не для українців?» («НС» № 16  від 18 квітня 2021 року).

Нагадаємо, що до початку 90-х у Польщі були два головні центри вивчення української. Їх закінчили – завдяки Ірині Снігур та Іванові Співакові (у Лігниці), Ользі та Теофілові Щербам (у Ґурові-Ілавецькому) – десятки, а може, й сотні національно свідомих членів нашої нацменшинної закерзонської громади. Не залишаймо сьогодні ці заклади напризволяще! Пишімо листи до відповідних органів. Критичне SOS для української громади стосується також загалом державної підтримки для Об’єднання українців у Польщі та «Нашого слова». Національний перепис населення має показати силу української меншини.

Наш покійний нині професор Іван Співак усіх недоумкуватих учнів ліцею називав на лемківський манір «бортаками». Отож, не будьмо «бортаками»!

На першій «лінії фронту» у боротьбі за лігницький ліцей сьогодні – представник місцевої громади, багаторічний активіст, заступник голови місцевої ланки ОУП Юрій Павлище. Далі – його пряма мова.

Про карантинні умови у Лігниці

Ми функціонуємо відповідно до пов’язаних із пандемією обмежень, як і всі у Польщі.

До церкви в неділю, щоправда, приходить менше людей, наші школи у травні ще працюють у дистанційному режимі. Немає великих культурних заходів, однак домівку на вулиці Шкільній почало відвідувати несподівано багато молоді.

Після завершення карантину треба буде посилити громадську роботу. Серед нас зараз живе багато мігрантів з України, вони можуть нам у цьому допомогти. Ми тут, у Лігниці, маємо кращу ситуацію, ніж деінде, бо багато з новоприбулих хочуть залишитися тут на постійне проживання, віддають своїх дітей до української школи. Нам же треба сприяти тому, аби вони інтегрувалися – і в освітньому закладі, і в нашому середовищі загалом.

На мою думку, ситуація української школи у Лігниці є також доволі складною. Наглядові органи, згідно з рішенням державних установ, мають повернути навчальні субвенції, виділені на учнів ліцею, що не є громадянами Польщі. Подекуди цю проблему намагаються вирішити спільно з керівництвом освітніх закладів. Однак у Лігниці наглядовий орган, тобто міська муніципальна влада, хоче покласти всю відповідальність саме на школу та на її очільницю Анну Гаврильчак-Маланчак. Дійшло навіть до того, що вони подали до поліції заяву про те, що директорка нібито навмисно обдурювала щодо фінансових питань. Уся ця справа наочно показує дивне ставлення до нашого ліцею. Загострює ситуацію те, що Анна Гаврильчак-Маланчак невдовзі закінчує свою роботу на посаді. У травні треба буде обрати нового очільника ІV Загальноосвітнього ліцею.

Я як голова місцевої ланки ОУП двічі зустрічався із мером Лігниці Тадеушем Кшаковським у цій справі. Ми пропонуємо йому не ділити учнів за країною походження. Зараз це виглядає так: поки одні діти (місцеві) мають уроки української, інші (приїжджі з України) мають вільний час – ідуть до світлиці або бібліотеки. Замість цього можна ввести, скажімо, заняття з українознавства або української літератури.

Ми й далі вестимемо переговори із наглядовим міським освітнім органом, аби з нового навчального року у нашій школі запрацювала саме така система навчання.

Поділитися: