Василь Шляхтич ■ ПОДІЇ ■ №29, 2024-07-21
Як у минулі роки, так і цьогоріч ми знову зібралися в Улючі, що над Сяном. Це була ювілейна, вже 35-та, зустріч, на яку прийшли та приїхали улючани й грушівчани, їхні нащадки й сусіди з околишніх місцевостей: Доброї, Гломчи, Терепчі чи Сянока.
Прибули на цю молитовну зустріч православні та греко-католицькі священники. На жаль, служителів римо-католицької церкви між нами не було. Усі ми зустрілися в суботу, о 14-й годині, біля каплички в Грушівці, щоб помолитися. Вона, як сирітка, стоїть сама, між кущами і бур’янами, на горбочку, де колись було наше село. Варто тут нагадати, що цю капличку поставили мешканці Грушівки та Улюча у 1848 році, коли у всій Галичині було проголошено закінчення панщини. Зараз руїни спаленого села довкола каплиці говорять присутнім про наше минуле, історію нашого народу тут, над берегом ревучого Сяну. Нагадують про те, що сталося у 1946-му: у свято Вознесіння Господнього минуло 78 років, як польське військо спалило згадану Грушівку і мій рідний Улюч.
Молитву біля каплички очолювали православні священники: отець митрат Іван Антонович із Сянока й отець декан Юліан Феленчак. Співав хор із сяніцької православної церкви під керівництвом Маріанни Ярої. З учасниками хору співали всі присутні: і православні, і греко-католики, бо нас єднала молитва за тих, хто невинно віддав життя за любов до рідної землі. Гарним християнським словом промовив до присутніх отець декан, згадуючи трагічні роки нашого минулого. Говорив він і про те, що тепер діється в Україні, котра зазнає руйнувань від рук московської орди. Усі ми молилися за упокій душ, які відійшли у вічність з надсянських земель, але також і тих, кому довелося віддати життя, захищаючи сьогодні Україну.
З часом усі ми перейшли на «церковисько» (менше, ніж руїна церкви, але все ж більше за її залишки – прим. ред.), де колись була розташована нова улюцька церква святого Миколая. Тої гарної церкви нині немає, її зруйновано й розібрано в 50-х роках минулого сторіччя з дозволу тодішньої влади Польщі. Присутні зупинилися на площі, де стоять поодинокі хрести на могилах спочилих там мешканців села і залізні хрести, які колись височіли на банях такої дорогої улючанам церкви. Ми щиро молилися за жертв минулого, але також за жертву нинішніх захисників України. Тут молебень провели священники греко-католицької церкви – отець Богдан Кішко й отець Адріан Лихач, парох із Гломчи. Були присутні теж згадані вище отець митрат Іван і отець декан Юліан з православної церкви. Після молитов своє слово виголосив отець Богдан, який згадав про долю мешканців спаленого села. Також привітав усіх і подякував за присутність пан Ярослав Холявка, наша жива історія, син Улюча, якому виповнилося вже 94 роки. Він був одним з тих, хто створив це улюцкє свято, якому вже виповнилося 35 довгих, незабутніх років.
По завершенню молитовних відзначень у Грушівці та Улючі ми перейшли над бистрий Сян, де все було приготовано, щоб сісти біля ватри, спекти ковбаску та випити теплої кави, чаю чи чогось ще. Була нагода поспілкуватись з односельчанами, які з’їхалися до Улюча. При ватрі заспівав колектив з Мокрого, яким диригувала Маріанна Яра з Сянока, а гості, сидячи за столами, співали регіональні й національні пісні. Зустріч тривала до пізнього вечора.
У неділю зранку учасники події зустрілися на Службі Божій у церкві Вознесіння Господнього на горі Дубник. Літургію відправив отець Адріан Лихач. Були присутні й православні, і греко-католики. Служби в суботу й неділю відвідали теж віряни римо-католицької церкви, серед яких – представник сеймику Підкарпатського воєводства Адам Снєжек, теперішня війт Дидні Божена Хоронжак, а також колишній війт цієї ґміни Єжи Ф. Адамський.
Мені було дуже приємно, коли священник свою проповідь у церкві почав з мого вірша, вміщеного до польськомовної збірки «Iskierka Nadziei». Після літургії її учасники зібралися біля хреста, поставленого на честь тисячоріччя хрещення Русі-України, для спільної фотографії. Тут слова подяки виголосив Ярослав Холявка і його брат. Я також привітав гостей, дякуючи за участь, і завершив звернення двома своїми віршами зі згаданої збірки.
Присутні на святкуванні ювілейної зустрічі й молитов у церкві зібрали 1500 золотих, які будуть переказані українській армії.
Слід також згадати, що головними організаторами останніх святкувань у Грушівці й Улючі є син Ярослава Холявки – Богдан – із родиною, донька покійного Володимира Шуля – Дануся Співак – разом із чоловіком, а також родина Мніхів.
Усім сердечна подяка від присутніх. До зустрічі у 2025 році. Будьмо!
Грушівка молитвою заговорить.
Роки минають і Грушівки нема.
Усіх при капличці привітає Творець.
Шуль Владко з неба спогляне на нас
І просив буде простити провини
Всім, хто з вогнем ішов тоді на брата.
Кров людську пив, бо вбивав без причини,
Але про злочин всім нам пам’ятати…
