Іван Бакунович ■ ГРОМАДА ■ 2009-07-02
{mosimage}
Дощ не вщухав, а на Грабарку прибували прочани з усієї Польщі, зокрема молоді люди – гімназисти, ліцеїсти, студенти, щоб узяти участь у прощі православної молоді на Святу Гору Грабарку. Молодь приїжджає охоче, зокрема тому, що тут можна зустрітися зі своїми друзями, заглибитись у суть православ’я, а передусім – віднайти спокій та задуматися над Істиною буття.
Цього року проща святкувала свій ювілей. Перший бо раз православна молодь зустрілася на Грабарці 1979 р., тобто 30 років тому. Як зароджувалися перші прощі, організовані Братством православної молоді, згадує Євген Чиквін – перший голова братства:
– Десь на початку сімдесятих років Ян Анхімюк (пізніший єпископ Єремія, голова Вроцлавсько-Щецинської єпархії) запросив групу студентів різних світських варшавських вишів на зустріч. Ми, молоді студенти з Білосточчини, які звикли до того, що священик відправляв лише богослужіння та зустрічався з вірними на могилках, почали говорити про справи, які безпосередньо стосуються Церкви та нашої віри, відношення до Бога. Не один із нас був тоді змушений здійснити життєвий вибір. Виглядало це досить нескладно, тобто – або вибираєш партійні організації та йдеш далі шляхом візії будування сильної польської держави, або ідентифікуєшся з марґінальним тоді ще опозиційним рухом. Молодь з Підляшшя, яка тоді закінчувала студії, не вагалася. Дистанціюючись від панівних у державі ідеологій, ми не могли сприймати без критики поставу наших колег – поляків- католиків. Відштовхувала нас їхня національно католицька ідентифікація. Нам слід було шукати своєї.
І шукали в духовній сфері, якої центром була Православна церква. Згодом молодь вирішила зустрітися на Святій Горі Грабарці. Перший раз приїхало небагато, але на рік пізніше було вже понад 300 паломників. Урешті, їхня кількість стала зростати, аж досягла кількох тисяч. То були 1983-84 рр. Для організаторів це був своєрідний виклик – запанувати над такою масою молоді. Тим паче, що дехто почав трактувати прощі православної молоді, як форму відпочинку, табору, де можна навіть напитися пива чи горілки. Ті часи однак швидко минули і зараз на Святу Гору Грабарку приїжджають лише ті, хто відчуває таку потребу.
Цього року на Прощу православної молоді прибуло понад півтисячі паломників. Погода не зустріла їх привітно, усю ніч з п’ятниці на суботу дощило. Уранці треба було довести себе та свої речі до доброго стану. Біля полудня при наметах сохнули і самі прочани, і ще мокрий одяг та взуття на розтягнутих шнурках.
Легко було знайти молодих людей і з- поза Підляшшя. Зараз при казанах, у яких запашно булькотів паломницький суп, запаркував BeskidBus. Неважко додуматися, звідки ним приїхали паломники. Аж хочеться парафразувати назву, написану на машині, і сказати з умішкою “ЛемкоБус”: Бортне, Білянка, Ганчова, Криниця – це місцевості, з яких приїхала молодь.
Михайло Канюк тепер проживає в Ганчовій, але п’ять років свого дитинства провів на Підляшші. Його тато лемко, мама з Підляшшя. Але вдома бесідують по-лемківськи.
– Приїжджаємо сюди часто, бо тут специфічна атмосфера, – говорить Михайло. – Тут кожен кожного знає, а як ні – то пізнає. При нагоді є можливість відновити старі контакти, встановити нові. А передусім – помолитися. Підляшшя то цікавий край. Православні парафії, на відміну від Лемківщини, мають більше парафіян, але участь у богослужіннях значно менша. У нас парафії маленькі – від 80 до 100 вірних, але присутність на богослужіннях майже стопроцентна, а на Підляшші – ні.
У час, коли паломники досушували на наметовому полі свій одяг, у лісі спудеї Православної духовної семінарії розігрували матч із прочанами. Серед них були представники різних парафій з різних єпархій. А серед глядачів зокрема болільники з Вроцлавсько-Щецинської єпархії.
– Для нашої єпархії це також ювілейна проща, – говорять Марґарита Буйно та Ксеня Цебульська. Видно, що вболівають за команду семінаристів. – Ми сюди приїжджаємо вже вдесяте – це наш маленький ювілей. Цього року приїхало нас біля 40 осіб, але раніше приїжджали завжди два автокари. Тепер багато з них складає іспит зрілості. А чому приїжджаємо? Бо тут цікаво. Є час на молитву, є й час на інтеґрацію з православною молоддю з інших реґіонів Польщі. Це чарівне місце: природа, солов’ї. Тут навіть сповідь не така, як деінде. У нас є небагато православних і саме тут відчуваємо, що разом творимо одне ціле. Кожен на таких самих правах.
Як відомо, у Нижній Сілезії, зокрема в самому Вроцлаві, проживає багато українців, переселенців з акції “Вісла”. Дівчата, мабуть, є нащадками тих, кому довелося залишити рідні домівки та йти на вигнання у безвість життя.
– Ми передусім православні, – підкреслюють дівчата. – Наша національність відступає на другий план.
На прощу найбільше паломників прибуває з Підляшшя. Бо близько, та й традиція зобов’язує. Найбільше з Більська, але не тільки. Важко не звернути увагу на великий банер з Архістратигом Михаїлом. Неважко теж здогадатися, з якої парафії прибула молодь: звичайно, що з Михайлівської, з Більська. Серед них і Марек-Патрик Кучинський, який на прощі вперше:
– Дуже жалію, що минулого року не пощастило і я не міг тут побувати, – говорить молодик. – А тут таке чудове місце. Прекрасна природа та дружня атмосфера. Зокрема чарівна природа спонукає до роздумів та контемпляції. Молодь так дружньо ставиться одне до одного. Скажу тихо, що я прибув сюди, щоб навернутися, і бачу, що тут є така можливість. Певно, на Спаса прийду сюди пішки з іншими паломниками. Попри зливу, я міцно вірив, що буде погода. Ось подивіться – з за хмар таки виглянуло сонце.
“Наше слово” №27, 5 липня 2009 року {moscomment}
