Григорій Сподарик ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №49, 2020-12-06

В Українському ПЕН-клубі нещодавно відбулася цікава дискусія про популізм. До деяких її тез варто прислухатися, бо ця проблема універсальна й актуальна у будь-якій країні світу. В США, Польщі та Україні люди вірять, що складні питання можна вирішити простим способом. Це ілюзія, від якої маємо більше шкоди, ніж користі. 

В США після останніх президентських виборів маятник «магічного мислення» відхилився нарешті у бік реальності. Але це не означає, що там, як і в усьому світі, люди перестали вірити у прості популістські рішення. Популізмом можна назвати протиставлення інтересів широких мас населення інтересам еліти. Популісти завжди тлумачать нам, що еліти експлуатують народ, шкодять країні, дбають лише про свої інтереси, і тому треба їх відсунути від влади. Популісти переконуватимуть нас й у тому, що президентом держави може бути практично кожен. А цікаво, чи сіли б ви у літак, якби дізналися, що за кермом сидить непрофесійний і без відповідної підготовки пілот? Щоправда, держава – це не літак, однак на її «борту» перебуває значно більше пасажирів – потенційних жертв. Є і такий популізм, який завжди цінуватиме вище тяжку працю, ніж ефективну. Але чи люди з мотиками коли-небудь зроблять стільки, як трактори з плугами? Популізм може бути й тоді, коли обираючи між підвищенням зарплати медикам та оснащенням лікарні, ми надаємо перевагу останньому. Бо хочемо, щоб нам було зручніше і, можливо, безпечніше, а про долю низькооплачуваного медика не думаємо. Популізмом є також вважати, що підвищувати пенсії треба більше людям, що працювали фізично, ніж професорам. Схильність до одного чи другого способу мислення показує нашу здатність (або нездатність) вірити яскравим лозунгам та приймати ірраціональні рішення. 

Учасниця онлайн-дискусії, проведеної ПЕН-клубом, журналістка, письменниця та медіатренерка Зоя Казанжи зазначила, що позбутися популізму повністю не можна, бо люди завжди хочуть швидких і готових рішень. Дослідники при цьому зауважують, що популісти ставлять правильні питання, але дають на них неправильні відповіді. Бо вірні відповіді, напевно, призвели би до зменшення рейтингів таких лідерів. Тому однією з головних проблем сучасної політики вважаються правила, привнесені з шоубізнесу: політик робить все, щоб подобатися людям, а не конче те, що реально потрібно.

Важливим фактором є також сучасні технології, зокрема комунікаційні. Підприємець і викладач Валерій Пекар зауважує, що вони призвели до зникнення ієрархій, у зв’язку з чим зникає і багато систем приниження у світі – з огляду на стать, расу, соціальний стан чи національну ідентичність. Але разом з тим зникла й різниця між розумними та освіченими і малограмотними людьми. «З цим треба щось робити, бо якщо всі мають однакове право голосу для вирішення суспільних проблем, то скоріше за все ці питання будуть вирішені, як скаже більшість», – каже Валерій Пекар. Отже, знову не обов’язково так, як треба. Він зауважив також, що подеколи поганою є ситуація, коли політик не звертає увагу на свої рейтинги, бо це означає, що насправді він не цікавиться тим, що думають про нього виборці. Але, як підкреслив експерт, добрий політик думає довгостроковими рейтингами і тим, яким чином він залишиться на сторінках історії. «Державники думають про наступні покоління, а політики – лише про наступні вибори», – відзначив Валерій Пекар.

До питання новітніх технологій звернувся і письменник та перекладач Андрій Любка. На його думку, саме сучасні засоби масової інформації впливають на укріплення популізму у світі. Популістам, як і когорті нібито експертів, вони дають можливість швидко доносити свою думку широким колам слухачів. Водночас письменник зауважив, що популізм – це не стільки обіцянки, які не можна виконати, а «штучний порядок денний для країни, створення певного комплексу загроз і проблем, який вигадує той чи інший лідер». 

Учасники дискусії задумались і над тим, чи пандемія та рівень освіти можуть бути ліками від популізму і допомогти усвідомити людям, що простих рішень немає. Журналістка та викладачка Оксана Форостина зауважила, що просто освітою не вдасться побороти популізм. Важливою є якість навчання. Нині диплом може здобути майже кожен, а після його отримання у людини часто з’являються безпідставні очікування щодо свого майбутнього та перспектив. З іншого боку, журналістка навела приклад Швейцарії, де був проведений референдум щодо запровадження безумовного доходу (коли повнолітні громадяни, незалежно від того, працюють вони чи ні, стабільно отримують з державного бюджету певну суму грошей). Хоча такий механізм здається привабливим, але швейцарці зрозуміли, що він зруйнує бюджет, і відкинули цю пропозицію. При цьому в Швейцарії більшість людей має професійну, а не вищу освіту. «Отже, освіта як така в багатьох випадках може створювати ілюзію знання і тільки поглиблювати проблеми», – відзначила Оксана Форостина.

Зоя Казанжи також зауважила, що поки людина закінчить навчання, отримані нею знання стають неактуальними. Наступна проблема – це питання можливості використання таких знань у різних сферах. Тож, на думку експертки, треба вчитися все життя. Крім цього, є люди схильні і не схильні до критичного мислення. Наприклад, частина людей вірить, що Гітлер вижив у війні, що світом керує якийсь клуб масонів або що щеплення – це бізнес, який знищує людей. «Такі речі можна вважати дикунством, але вони існують», – сказала Зоя Казанжи. За її словами, треба також розуміти, що популісти завжди атакують три речі – конституційний суд, незалежні медіа та громадянське суспільство. Так, команда українського президента практично одразу заявила, що журналісти їй не потрібні, бо напряму можуть спілкуватися з народом, використовуючи інтернет. В такій моделі радше немає місця для тих, хто ставить складні запитання і перевіряє факти. Водночас, як зауважила Зоя Казанжи, зараз не лише в Україні відбувається постійна дискредитація незалежних медіа, і це є ще одним проявом популізму.

Звертаючись до проблеми освіти, Валерій Пекар згадав американські дослідження, які показують що загалом 60% людей розуміє причинно-наслідковий зв’язок. Це ніби непоганий показник, але водночас він демонструє, що аж 40% людей не розуміють наслідків своїх рішень. Варто також зауважити, що всього 1,5% людей мають повне системне мислення – вони спроможні зрозуміти всю систему взаємозалежностей: з чого все випливає і куди йде. Такі показники не може змінити традиційна шкільна освіта, яка є лише основою для спеціальної освіти, котра і дає критичне, системне і стратегічне мислення. Такого роду навчання здавна практикують хоча б у Скандинавії, завдяки цьому Швеція чи Норвегія стали багатими, сучасними, толерантними, екологічними, ліберальними і соціально-орієнтованими. «Це наслідок соціологічної технології, яку придумали філософи, а впровадили політики. Тому зараз ці країни посідають вищі місця в рейтингу економічної свободи та світовому рейтингу щастя», – пояснив Валерій Пекар.  

Про роль освіти говорив і Андрій Любка. Він зауважив, що за останні роки в Україні з вищих навчальних закладів вийшло стільки юристів і економістів, що з точки зору верховенства права і економіки Україна мала би бути на першому місці в світі. Однак, цього не відбувається. Якщо ж загально глянути на людство, то нині на планеті живе найменше неграмотних людей, ніж коли-небудь в історії, але це не означає, що ми живемо у найкращий час і приймаємо найефективніші рішення. «Отже, популізм не завжди пов’язаний з освітою і рівнем інтелекту», – відзначив Андрій Любка. Він пригадав, як під час Майдану казали, що Україна одразу увійде в Євросоюз – і це теж було заграванням з популізмом. Проте, на думку письменника, головна проблема полягає в нас – звичайних людях, виборцях. Адже президентські вибори в США показують, що Джо Байден виграв не з великим розривом. Отже, в Дональда Трампа та його популістську політику надалі вірить значна кількість американців. Андрій Любка зауважує, що хоч в Україні і падає рейтинг Володимира Зеленського, але він зупиняється на результаті приблизно першого туру президентських виборів. Отже, ядро «зеленого» електорату, схильного до популізму, залишається. Це люди, які вірять, що президент – «гарний хлопець», він хоче змін, але йому не дають їх провести «погані» еліти, власна партія тощо. З іншого боку, письменник підкреслює: «Проблема не в тому, що Зеленський – клоун, але в його системі бачення або, власне, не-бачення світу». 

Знаряддям у боротьбі з популізмом, напевно, можна вважати критичне мислення. Це воно допомагає нам не сприймати фейкову інформацію або не вляпуватися у фінансові піраміди. Зоя Казанжи переконана, що ми мусимо масово цьому навчитися, як колись всі вчилися водити машину. Критичне мислення в сучасному світі просто необхідне. Воно означає, що людина вміє перевіряти факти, відрізняти правду від фальші та просівати через сито критики усі почуті і побачені фейки. Наприклад, у Фінляндії цьому вчать з садочку, тому як зауважила журналістка, російська пропаганда не заходить в цю країну, бо практично не бачить можливості там діяти.

Критичніше до такого способу мислення ставиться Андрій Любка. За його словами, люди для «протверезіння» потребують якогось сильного краху. В минулому це була війна, але зараз все повинно пройти легше. «Можливо, допоможе коронавірус – він вже показує, що ці люди не справляються з медичною і економічною загрозами. Може, коронавірус допоможе пройти цей шлях швидше, але все одно мусить бути точка розчарування і болю. Це може дати нам колективний імунітет від популізму хоча б на одне покоління», – зауважує Андрій Любка. Водночас він підкреслює, що ми живемо у світі медіа, котрі показують нам, як живуть зірки Голлівуду, і ми теж так хочемо. І краще би скоріше, бо життя коротке. Тому, на думку письменника, мабуть, не скоро ми перестанемо вірити тим, хто приходить до влади з лозунгом, що бідність може скінчитися вже з першого січня. 

Поділитися:

Категорії : Україна-Польща

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*