З ЛІТОПИСУ великооцького

Богдан ГукРЕПОРТАЖ2010-07-30

{mosimage}

{mosimage} Про “шахівку” німецько-візантійського будівництва та польської адміністрації, або ж Про колоду в оці ближнього

Про моє враження від Великих Очей, як я застав це село уперше десь 1999 р., можна б найкраще передати початковими словами Винниченкової “Краси і сили”: “Тихо тихо в Сонгороді. Тихо в ньому, як і дощик січе день і ніч, як і сніг тріщить під ногою…”.
У Великих Очах було тихо від 1947 р. аж до квітня 2008 р., коли тріщала церква Святого Миколая Чудотворця, тому що над усім Любачівським повітом дули нищівної сили весняні вітри. Зірвали бляху з купола. Порушили дерев’яну храмову конструкцію.

Як варяг з русином…
Довідавшись про “великооцьку труднацію”, я подався до воєвідської служби охорони архітектурних пам’яток у Перемишлі вивчати історію храму. На місці нинішньої церкви у Великих Очах стояли дві інші: перша – з XVII ст., друга – з XIX ст. Остання згоріла під час І Світової війни. Яворівський декан Данило Котис організовував тоді будівництво нової. Поруч із синагогою та костелом це була третя рівноправна релігійна споруда багатих на віросповідання Великих Очей. У колишньому містечку вона впиралася в північно східну частину ринку.
Найцікавішою, як переконували реставраторські описи, є конструкція стін: це т. зв. прусський мур. Його техніка полягає в тому, що носильною частиною конструкції є дерев’яний каркас у вигляді великих клітин метр на метр, усередині яких є суміш з глини, тирси чи соломи, т. зв. “шахівка”, або ж фахверк (польською “szachulec”). Справа в тому, що шахівка притаманна німецькій архітектурі: її приклади є в Німеччині, Данії, Швеції чи Англії та Нідерландах. У Польщі цей тип маємо в колишній німецькій північно західній частині країни, але щоб шахівка в південно-східній Польщі та ще й у церкві – це замало на слово “несподіванка”. Це аномалія, це візуальний обман! Однак ця “аномалія” має реальний вигляд і донині стоїть у преславних Великих Очах.
Разом зі знищенням даху церква була приречена. Протягом останніх 60 років вона стабільно стояла, але кілька сезонів дощу, сонця та сонця з дощем доконало б її, а ще й зима зробила б своє. Після хвилі нищення інтер’єру, яке в хроніках великооцьких радше не відзначене, святиня втратила свої сакральні нутрощі, стала об’єктом зі стін і даху. З огляду на це вся реставраторська служба Польщі мала б тремтіти, щоб дивовижну “шахівку” німецько-візантійського будівництва зберегти! Цього храму, спільного творіння варяга з русином, нічим не замінити, крім нього, нічого подібного нема в усій державі! І от хоч я й не знаю, що розповідали у Великих Очах 1925 р. про будівничого святині Євстахія Серединського (її чудотворний покровитель тут був тоді цілком на своєму місці), то знаю, що не на своєму місці протягом багатьох років була тут польська держслужба охорони архітектури, яка щойно 2007 р. взялася охороняти храм (!!!). Це не аномалія – це закон 1947 р.

Польська ґміна з церквою
Польська ґміна, на території якої знаходиться державний об’єкт, а таким є церква у Великих Очах, здебільшого не знає, що з ним зробити. І чи взагалі щось робити. Після листа з Любачівського староства від 5 лютого 2007 р. з пропозицією взяти храм у власність ґміни, місцеві депутати відмовилися від нього. І мовчазно вирішили нічого не робити. Навіть коли церква у квітні 2008 р. втратила половину бляхи на даху, то це була бляха з державної власності. І квит…
До війта Великооцької ґміни Владислава Стройного я зателефонував 15 серпня 2008 р.
– Що і як з церквою, пане війте, скажіть, будь ласочка Ваша…
– Гм, церква стоїть, ділянка № 803 під нею завбільшки в 9 арів, запис про власника у кадастровому реєстрі Державного фонду землі. Що і як з церквою, пане журналісте, чи Вам у мене питати? Гм, у нас обмежені можливості, депутати на останньому засіданні ґмінної ради не бажали взяти її у власність нашої ґміни. “За” було 2, “проти” – 19 голосів. От ми хотіли б стати власниками великої мурованої синагоги, була б бібліотека, це технічно добрий будинок, але жидівська община з Кракова подала щодо неї свої пропозиції і займати її нам не можна. Церква ж вимагає великих грошей, а в ґміни їх нема. Ми б її взяли, якби раніше реставраторська служба ґарантувала нам кошти на весь ремонт. Зрештою, ґміна бідна, у нас річний бюджет – всього 8 мільйонів, за ці гроші ґміна не наздожене того, що держава втратила за 60 років… Тож як ґміна може бути винна в тому, що стільки років ніхто церквою не цікавився? – розповідав мені й собі В. Стройний, війт Великих Очей з церковним кривим оком.

Староство
Якщо в кадастрових книгах Любачівського суду якийсь об’єкт записаний як власність держави (таких мало), то це означає, що він не має конкретного власника. Держава Польща стосовно церкви Миколая Чудотворця у Великих Очах понад 60 років була ніким! “Нібито власника”, державу, здебільшого дуже неконкретно, представляє в такій ситуації найнижчий державний адміністративний орган, яким є в цьому випадку Любачівське староство. Воно не має обов’язку рятувати об’єкт, бо не є власником, а лише його представником. Староста має тільки обов’язок забезпечити його, проте з цього обов’язку може звільнити його те, що в бюджеті протягом багатьох років не передбачувалося фінансувати забезпечення. Чому? Не було зацікавлених. Староство, як доказує ситуація, також не було зацікавлене і звинувачувати само себе не буде. Інший спосіб – це звертатися до зацікавлених з ініціативами в цій справі.
Яку ініціативу проявило староство, рухаючись настільки жваво, наскільки може рухатися “адміністративний ведмідь”? Ще до виникнення загрозливої ситуації (про можливість якої воно й не хотіло б знати, отож не з метою рятувати храм) староство 5 лютого 2007 р. відправило ґмінам та містам на своїй території пропозицію стати власниками церков, які є державною власністю. А навесні цього ж року звернулося до воєвідського реставратора в Перемишлі М. Чуби з проханням внести великооцьку церкву до списку об’єктів, які, як пам’ятки архітектури, охороняє держава. Реставратор відповів у травні, що відповідні заходи почалися. Закінчилися 17 липня 2007 р., тобто десь за 10 місяців до вже згаданих сильних весняних вітрів на Любачівщині.
Наприкінці липня 2008 р. я звернувся до Любачівського староства з письмовим запитанням про те, чи воно, як представник держави, робить якісь заходи з метою не допустити до повної руїни храму. Віце-староста Кшиштоф Шпит відповів 10 серпня. Отож староста 2007 р., бажаючи рятувати церкви, звернувся до “всіх війтів та бурґомістрів прийняти у власність церковні архітектурні пам’ятки. Однак лише бурґомістри Нароля та Чесанова, погодивши питання з воєводою, стали власниками церков на їхній території (…). Натомість ґміна Великі Очі не погодилася опікуватися церквою”. А в липні 2008 р. староста просив воєвідство виділити кошти на ремонт даху, але їх не отримав. У рамках власних можливостей відправив технічну групу, яка мала спробувати прикріпити бляху до купольного риштовання, але робітники відмовилися ввійти на купол – його технічний стан загрожував їхньому життю. Крім цього, стан дерев’яного каркаса також не давав надії на те, що він зможе цю бляху втримати.
У липні наступного року староста відправив до великооцької церкви працівника повітової будівельної інспекції, який у службовій записці констатував потребу капітального ремонту, а не лише забезпечення. Такий ремонт може здійснити тільки власник, а юридичного власника не було. Коло замикається.

Шахівка валиться
У червні 2008 р. огляд церкви здійснив працівник реставраторської служби з Перемишля. У службовій записці представлено технічний стан об’єкту. Стан був такий, що тяжко це описувати без брому (якщо знову згадати Винниченка). Отож, дерев’яні підвалини повністю прогнили, дерев’яні стовпи прусського муру”шахівки” теж прогнили, зовнішні стіни вигнуті понад допустиму норму, купол – перехилений, бляхи на куполі нема, а його конструкція шашелем сточена або прогнила, увесь будинок під час дощу стоїть мокрий і гниє….

Коловорот
Справа насправді була багатоплощинною. Староство вклонилося греко -католицькій митрополії в Перемишлі, проте зустрілося з відмовою, спричиненою нестачею коштів на утримання храму; вивчало питання власника в контексті римо-католицької парафії у Великих Очах, але пробощ мав якраз ремонт у себе, то гроші також мав де подіти. Після моєї інформації стурбованість проявила управа ОУП. У листі від 17 вересня 2008 р. П. Тима і М. Купич констатували, що їм не відомі будь-чиї заходи, спрямовані на рятування унікальної пам’ятки від повної руїни.

Реставратор
У такій ситуації немало може зробити воєвідський реставратор архітектурних пам’яток. Однак доки об’єкт є державною власністю і коли навіть дочекався статусу пам’ятки, то все ж фінансувати ремонту реставратор не може – реального власника ж нема. Проте започаткувати охорону церкви реставратор міг давно. Виправдання для понад 60річної байдужості реставраторів – від першого з них по М. Чубу – нема. За їхні закриті повіки на унікальну споруду у Великих Очах я б поставив їх усіх по черзі під суд, але закон про охорону пам’яток такого не передбачає.
Я описую події 2007-2008 рр., у цей період на затяжний характер відносин між ряшівським реставратором і церквою Миколая Чудотворця, можливо, свій вплив мали персональні зміни на посаді реставратора: від грудня 2008 р. замість М. Чуби почала працювати Ґражина Стояк. Тільки цим можу пояснити, що об’єкт, пошкоджений навесні 2008 р., дочекався професійного огляду працівником реставраторської служби аж під кінець червня 2009 р., тобто щойно через рік (!).
Про результати огляду я вже написав. Після нього зацікавлені зустрілися біля церкви у Великих Очах. Наслідок був такий, що повітове староство отримало від воєвідського реставратора наказ невідкладно забезпечити об’єкт. Це рішення 2 листопада 2008 р. староство оскаржило в міністра культури та національної спадщини. Мотивація: “нестача фінансових засобів у повітовому бюджеті”. Засоби з’являються в старостві тоді, коли староста подасть заяву на їх отримання до воєвідства. Він подає таку заяву щороку. Для того, щоб у заяві були заплановані гроші цільового призначення на ремонт церкви, треба, щоб – як у цій ситуації – церква… почала валитися. Коло замикається тоді, коли церква валиться скоріше, ніж обернеться річний цикл колеса адміністративної машини.
Однак реставраторська палиця в колесі держадміністрації виявилася дубовою. Департамент охорони архітектурних пам’яток Міністерства культури і національної спадщини, отримавши скаргу Любачівського староства, попросив у воєвідського реставратора передати йому документи справи. Ґ. Стояк у листі до цього ж департаменту написала: “інформую, що стан церкви у Великих Очах є катастрофічний та вимагає негайного забезпечення перед обвалом”.
– Міністр приєднався до моїх арґументів і наказав невідкладно забезпечити церкву Святого Миколая Чудо творця. Цей наказ у листопаді 2009 р. був виконаний, – сказала мені в січні 2010 р. реставраторка Ґражина Стояк.
А далі як? Згідно з прислів’ям: те, що тимчасове – найтриваліше?..
Виконавцем забезпечувальних робіт була фірма “Аркади” з Ярослава. Її шеф, Ян Булінський, сказав, що в нас є три роки, на стільки він ґарантує тривалість скріпленого каркаса, підпорів, дахового покриття тощо. Рішення міністерства прийшло в останній момент – важка снігопадом зима 2009/2010 була б об’єкт доконала…
Отак любачівський староста під рішучим тиском воєвідської реставраторки Ґ. Стояк хоч не хоч знайшов та корисно витратив державні гроші на підпору для купола, забезпечення стін, на покриття даху бляхою, на огорожу довкіл церкви. Чи це все й історія знову мала б окреслити круг? Ні, адже така траєкторія руху закінчиться зникненням церкви у Великих Очах, збідненням культурної спадщини та краєвиду. Чим буде синагога без церкви? І чим костел буде?… Уже відомо, що ані ґміна, ані староство не хочуть бачити тріски у своєму оці, але, може, хоч хтось сторонній протягом років побачить колоду в їхньому оці?

“Наше слово” №31, 1 серпня 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Репортаж

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*