ЗАРОБIТЧАНИ мають права

Наталя КравчукМІҐРАНТИ2009-05-23

Кілька тижнів тому польські мас-медіа наголосили типове в нинішніх (і не тільки польських) реаліях явище, тобто розповіли, як виглядає праця для іноземців.

У ґміні Велішево (біля Леґіонова під Варшавою) вирощують на кільканадцяти гектарах під склом огірки, поруч розміщені два будинки – робітничі готелі для тих, хто тут працює. В одному мешкають поляки, у другому – 49 українців. Це вигідно для всіх, бо працедавець (приватний власник) має робочу силу на місці, а робітник може і кільканадцять годин на добу працювати під склом…

Зрештою, огірок швидко росте і вимагає, щоб біля нього постійно бути, підчищувати, підливати, швидко збирати й пакувати, бо чекає вже черговий замовлений транспорт. І так крутиться бізнес… Заробітчан з України привозять посередники. Українці мають дозвіл на леґальну працю в Польщі, хоча й не завжди в того працедавця, де остаточно опинилися. Ставка – 7-8 зл. на годину. Через кілька місяців вони повертаються додому. Деякі приїхали сюди вже втретє, а буває, що навіть кілька років підряд тут працюють. Чи задоволені? Загалом так, бо не мають вибору. Трохи дратує їх, що за ту ж роботу полякам платять більше, та вже звикли й до того…
Наприкінці березня до підприємства привезено чергову групу заробітчанок, а через кілька днів трійка з них заявила, що не буде в таких умовах і за такі гроші працювати. Розпрощалися. Подалися до Варшави і сповістили серед знайомих про ситуацію у Велішеві. Звичайно, представили в чорних кольорах, що там нібито використовують людей, словом, що там панує невільництво.
Наступного дня доброзичливий українець з Варшави повідомив про це поліцію в Леґіонові. Ця негайно прореагувала. Включилася прокуратура, видала наказ арештувати на 48 годин – для вияснення ситуації – власника, керівника і бригадирку. На інтервенцію туди зразу подалися представники Фонду “Проксенос” та журналісти. Нікого з медіа не допущено. Залякані заробітчанки, очікуючи на допити (поліція возила їх по три у відділення поліції), були не надто розмовні. Деякі з жалем зізнавалися, що вже протягом чотирьох місяців їм не виплачують усі зароблені гроші (щотижня дають на прожиття 50100 зл.), питалися, що з ними далі буде? Бо якщо будуть змушені повертатися додому, то хто їм рекомпенсує зарплату за минулі місяці?
Фраґменти розмов таки потрапили на телебачення – в TVN і “Варшавський кур’єр”. Та через день ситуацію витишено. Усі, кого я відвідувала в кімнатах, по яких мене дуже радо водила бригадирка, показували повні холодильники та запаси сухих продуктів і заявляли, що хочуть тут і надалі працювати. А зарплати їм обіцяли виплатити в момент виїзду.
Як заявила уповноважена власника Аґнешка Чайковська, замішання з платнею сталося тому, що зимові місяці не тільки охопила загальна криза, а й був якраз не сезон на товар, бо ж у ці місяці йшла заготівля ґрунту, сіяння огірків, які щойно у квітні виросли і принесли прибуток. Та це ж ні для кого не новина, що так іде веґетація, і не арґумент для того, щоб люди працювали без належної зарплати, не знаючи, що їх чекає завтра.
На сьогодні, як сказала мені та ж уповноважена підприємця, ситуація внормувалася. Цей інцидент усіх чогось навчив. Заробітчан розраховано, впорядковано документацію, прозорими стали договори і, що істотне, вони двомовні. Тому заробітчани почувають себе краще, бо знають, чого можуть очікувати і вимагати. Навіть можуть прочитати своєю мовою порядок дня: початок роботи, обідня перерва і закінчення робочого дня. А власник, якого тоді звинувачено в торгівлі людьми, чекає на остаточну заяву прокурора. Справу відклали, бо здається, що вона перестала бути цікавою для дальшого прокурорського розслідування. Факти та результати допитів заробітчан відкидають поставлений йому важкий закид.
А як виглядає ситуація в інших осередках праці для українців?

“Наше слово” №20, 17 травня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Міграція

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*