Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №37, 2012-09-09
У Явожні щороку на місці колишнього концентраційного табору проходять урочистості, приурочені 65-й річниці Акції «Вісла», сумнозвісним символом якої і є оцей табір.
Нагадаймо, що за дротами в Явожні сиділи в ув’язненні майже чотири тисячі українців. Були серед них діти, жінки та люди літнього віку, які потрапили туди на основі підозри у співпраці з УПА. Попри ведення суворого слідства, вини більшості з них – не доказано. Унаслідок тортур і через важкі умови життя в концтаборі померло понад 160 людей. Відразу як почалися демократичні перетворення над Віслою, проблема Явожна увійшла в центр зацікавлень українства у Польщі.
Першим темою Явожна поцікавився – у рамках праці над книжкою про Акцію «Вісла» – історик Євген Місило. Багато публікацій про концтабір також можна знайти в архівних номерах «Нашого слова», що публікувалися на початку 90-х років. Наскільки це було важливе й складне питання, добре показують документи Об’єднання українців у Польщі (ОУП). Різноманітних звернень чи офіційних листів до найвищих органів польської влади за роки клопотань вислано кілька десятків.
Ще 1990 р., зразу після створення організації, тодішній її голова Юрій Рейт звертався до міністра юстиції Александра Бентковського з заявою, у якій говорилося про необхідність відкриття слідства у справі злочинів проти українців, які сиділи в таборі у Явожні. Постулати були ось такі: засудити винуватців позаправного ув’язнення українців; визнати цей злочин геноцидом; визнати ув’язнених жертвами сталінських репресій і призначити їм за це моральну та матеріальну компенсацію; надати згоду для встановлення у Явожні пам’ятника та ряд інших питань. Додатком до цього листа були матеріали Є. Місила.
У відповідь прийшло повідомлення, що таке слідство відбудеться, проте питання реабілітації чи компенсації не знаходиться в компетенції відомства юстиції. Оскільки справа хоча б символічного відшкодування була одним з пріоритетів української громади, то відповідь міністерства стала першою сходинкою на довгому й звивистому шляху до вирішення проблеми.
Уже 1992 р. офіційно говорилося про злочинний характер табору, тому ОУП домагалося надання ветеранських прав потерпілим там українцям. Головним чином, ішлося про те, щоб дія закону про ветеранів, над яким саме тоді тривали праці, охопила й жертви Явожна. Тоді державні органи відстоювали позицію, що компенсації в рамках згаданого закону не можуть бути передбачені, бо українці не підпадають під його положення, де говорилося про переслідування за боротьбу за самостійну і незалежну Польщу. Згадувалося про можливість з’ясування цієї проблеми шляхом окремого закону.
Отже 1995 р. керівництво ОУП офіційно висловило своє занепокоєння з приводу затягування прокурорського слідства у справі явожнянських злочинів. Такий документ був потрібний, щоб далі працювати над темою компенсацій. У листопаді прийшла відповідь: катовицька прокуратура вирішила припинити слідство щодо вбивств у Явожні, стверджуючи, що таких убивств не було. На думку прокурорів, люди гинули від хвороб, виснаження, знущання чи поганих умов, але не в результаті вбивства. Прокуратура також припинила слідство у справі випадків знущання – бо не знайшла виконавців цих злочинів. Однак у цій же постанові однозначно підтверджується репресивний характер табору в Явожні, про скоєння злочинів проти українців говориться як про злочини проти людства. Спираючись на це, ОУП поновило прохання щодо компенсацій.
Паралельно з цим представники ОУП вели переговори з владою міста Явожна відносно пам’ятника, який мав бути встановлений на місці табору. На початку 1996 р. для ОУП представлено три варіанти. Українська сторона, посилаючись на міждержавні договори, хотіла бачити, як складову пам’ятного знака, список прізвищ 162 жертв табору. Пам’ятник встановлено 1998 р., його відкрили президенти Польщі та України, але на список довелося чекати ще наступні 14 років (дошка з прізвищами має бути відкрита в рамках цьогорічних відзначень).
Справа компенсацій 1996 р. не йшла вперед також з огляду на брак позиції комісії з переслідування злочинів проти польської нації Інституту національної пам’яті. Комісія говорила, що оцінку має видати міністр юстиції. Отож ОУП знову надіслало до нього листа. У відповідь прийшло таке: міністерство такої оцінки не може надати, а також не знаходить підстав для законодавчої ініціативи щодо надання в’язням Явожна ветеранських прав. Українці 1999 р. надалі не отримали компенсацій, зате ветеранські права, після законодавчих змін, набули функціонери комуністичної Польщі, які відповідали за винищування українського мирного населення. Проти цього протестувало ОУП, яке в листі до директора управління у справах ветеранів перераховує найбільш відомі місця вбивств українців польськими солдатами: Новий Люблинець (41 особа), Старий Люблинець (18 осіб), Терка (42 особи), Завадка-Морохівська (78 осіб), Гораєць (185 осіб) та ряд інших.
Щойно у липні 2000 р. управління у справах ветеранів повідомило, що готує звернення до прем’єра у справі компенсацій для колишніх в’язнів Явожна і звернулося до ОУП з проханням надати список ще живих потерпілих. Здавалося, що процес набрав динаміки. Проте минув рік, а компенсацій надалі не було. ОУП писало скарги про затягування справи державними органами. У листі до омбудсмена керівництво організації відзначало: «Чергове зволікання у справі компенсацій для осіб, що їх, як показують матеріали слідств, тортурували, морили голодом, змушували до важкої праці в шахтах, викликає величезний жаль в’язнів та їхніх сімей». Розчарування не було безпідставним, адже минав черговий рік, а голова секретаріату прем’єра у серпні 2002 р. знову повідомив, що нема підстав для одноразових компенсації для в’язнів. А також, з огляду на нестачу коштів у державному бюджеті, цій групі людей (168 осіб) не виплачуватимуться і спеціальні пенсії.
У вересні 2002 р. ОУП звернулося до тодішнього прем’єр-міністра Лешека Міллера з проханням допомогти у вирішенні проблеми. Показовим є лист голови комісії адміністрації та внутрішніх справ Анджея Брахманського до керівника секретаріату прем’єр-міністра. У жовтні 2002 р. Брахманський відзначав, що тут не йдеться про ветеранські права, а про компенсації за безпідставне ув’язнення. Голова комісії розумів, що нема правових підстав для таких компенсацій, проте в контексті беззаперечного факту страждання в’язнів прямо запитував – а що стоїть на перешкоді для створення таких підстав? «Думаю, що повторювати думку про те, що нема правових підстав і не робити нічого задля їхнього створення – це не гідне Республіки Польщі, яку ми представляємо», – писав Брахманський.
Фінал заходів щодо компенсацій настав 27 квітня 2004 р. Саме того дня, як повідомив голову ОУП Мирона Кертичака керівник управління у справах ветеранів, прем’єр-міністр прийняв рішення про надання спеціальних пенсій колишнім в’язням Явожна. На виконання такого жесту демократична країна потребувала… понад десять років. Можливо, хтось скаже, що сьогодні не варто згадувати про деталі цього процесу, який безпідставно затягувався. Проте варто згадати про долю тих невинно ув’язнених, кому 65 років тому у Явожні довелося щодня дивитися на світ через колючі дроти. Не робити нічого для вшанування їхньої пам’яті – також буде негідним. ■
