Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №7, 2020-02-16

Наприкінці січня депутат Сейму Францішек Стерчевський подав два запити – у Міністерство внутрішніх справ і адміністрації та Міністерство охорони здоров’я Польщі – щодо безпеки громадян України. Очікуваною була хвиля негативу, котра вилилася на нього після цих запитів. Проте в цій справі цікавіше задуматися ще над одним аспектом – а як, властиво, виглядає в Польщі дискусія над справами українців у Польщі?

гор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

Про свої запити обраний із Познані Францішек Стерчевський повідомив на своєму Фейсбуку, котрий він активно веде. У ньому польською, українською та англійською мовами депутат оприлюднив свої запитання до міністерства. Серед них – питання про доступність базового обслуговування українською мовою в поліції, лікарнях, швидкій допомозі та на гарячій лінії 112. Стерчевський, судячи з його пояснень, мав на увазі важкі, несподівані життєві ситуації, у які можуть потрапити громадяни України, що перебувають у Польщі тимчасово і не завжди знають основи польської мови.

«Пам’ятаймо, що в кожному з цих місць можуть опинитися люди, які перебувають у дуже складній життєвій ситуації», – написав він. – «Ми повинні зробити все, щоб люди, які живуть у Польщі, знали свої права та, насамперед, відчували себе в безпеці. Вживати заходів у цьому напрямку необхідно, адже щоденне нехтування може призвести до трагедії» (ориг. правопис – ред.).

Після публікації цього допису Інтернет, як то мовиться, «вибухнув». Більшість коментаторів дискутувала з інформацією так, немовби депутат вносив законопроект про введення обов’язкової української мови у поліції та шпиталях, а не питав про те, наскільки доступна українська мова в наглих ситуаціях.

«Українці повинні самі вчитися польської мови», «вони приїжджають сюди на власну відповідальність», «у поліції і лікарнях і так бракує кадрів», – це приклади лише цензурних коментарів, котрі з’явилися під дописом депутата. Нецензурних наводити не буду – їх тон радше знайомий читачам «НС», а сенсу до дискусії вони не вносять.

Депутат Стерчевський не відкрив Америки – принаймні для тих, хто знається на темі. Дійсно, не всі громадяни України знають польську мову – особливо погано із нею в тих, хто приїжджає заробити за так званим «безвізом», тобто до 3 місяців. Зазвичай цих людей приймають до праці агентства в Україні, укладають із ними умову з дублікатом українською мовою, на роботі начальник зміни спілкується з ними їхньою рідною мовою, в гуртожитку вони інтегруються між собою, а у «зовнішній світ» виходять лише за покупками.

Ціла система збудована так, що ця група робітників просто не потребує знання польської мови – та й навіщо? Бо через півроку вони знову поїдуть на заробітки, але вже до Чехії, Скандинавії чи Естонії. Так само функціонують польські сезонні працівники, котрі їздять до Німеччини, Нідерландів чи Швеції. Проблеми починаються, коли в схемі стається збій – коли когось ошукують, нападають чи коли стається хвороба. Польща поволі, але також вчиться прикладу Західної Європи: співпраця з українськомовним перекладачем є в усіх відділках поліції і поліцейські часом самі її пропонують, судові документи так само обов’язково перекладаються українською мовою. Гірше в шпиталях, але частина приватних мереж підкреслює, котрі лікарі можуть обслуговувати іноземними мовами та якими саме. Українська серед них з’являється все частіше.

Запитання Стерчевського цікаве не в тому аспекті, що він порушив тему – насправді вона давно була порушена. Воно цікаво тим, що стається з «українською» тематикою, коли вона потрапляє до широких кіл громадяської дискусії в Польщі.

Стерчевський – хто не знає – сам по собі цікава постать. Він походить із познанських міських рухів, в останні роки організовував у своєму рідному місті протести щодо незалежного судочинства, був досить колоритним персонажем цих протестів, але водночас значно більш харизматичним, ніж його колеги хоч би в столиці. Перед осінніми парламентськими виборами «Громадянська коаліція» взяла його у свої передвиборчі списки – вона тоді оголосила відкритість на громадських активістів, тому дала Стерчевському останнє місце. На відміну від інших активістів, для яких «Громадянська коаліція» відкрила свої останні місця, Стерчевський зробив один із кращих результатів у своєму окрузі – так потрапив до Сейму і став відомий в усій Польщі. Від того моменту він досить спритно робить голосні кроки, на які не відважується покоління «традиційних» політиків, – наприклад, приймає присягу в старих кросівках чи відмовляється літати літаком через екологічні переконання.

депутат Сейму РП Францішек Стерчевський. Фото з facebook.com/Franek-Sterczewski

Це зробило його одним із найбільш яскравих представників польської політичної баталії між урядом і опозицією. Властиво, у рамках цієї війни в Сеймі група депутатів «Лівиці» заснувала парламентську групу з питань міграційної політики – це була політична відповідь на антиімігранську риторику іншої частини політичної сцени. Поза вибором президії, група зустрілася лише раз, 5 лютого – і важко сказати, що виникне з її праці. Що можна сказати напевно – вона, як і питання Стерчевського, опинилися на першому плані фронту політичної війни в Польщі, і навряд чи це допомагає дискусії в сенсі конструктивного вирішення. Такими питаннями легко наробити інфошум, водночас в них швидко виходять на перший план персоналії, а на другий сходить сама проблема.

Це не провина Стерчевського – важко його засудити за те, що він вміло користується політичним інструментом. Це радше невтішний політичний діагноз для всієї Польщі. Сфери, з яких все частіше виходить польська держава як така (як хоча б у випадку знищення українських пам’ятників у 2014–2016 роках), швидко заповнюються. Часом Кремлем, а часом конфліктом між владою і опозицією, – котрий теоретично мав бути мотором демократії, але в польських умовах став машиною вбивства державних функцій (захист громадян і права – нагадаю).

Важко розмовляти про щоденні речі, коли у відповідь гримить гармата великих ідей. Важко провести концерт колядок, коли голова концертного залу кричить: «Волинь і Бандера». А таких сфер у Польщі стає все більше – і часом навіть задумуєшся: а чи польська держава не виконує свої функції лише завдяки існуванню інерції?

Поділитися:

Схожі статті

“Україні необхідно зробити перший крок до вивчення української мови у польських школах”

Освітній кластер MriyDiy ■ ОСВІТА ■ №9, 2023-03-05 Освітній кластер підтримує ініціативу включення польської мови до переліку навчальних предметів, з яких проводиться зовнішнє незалежне...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*