Валерій Майданюк ■ ПОГЛЯДИ ■  №18, 2019-04-28

Результати президентських виборів засвідчили, що Україна обрала нового главу держави, тож настав час об’єктивно оцінити здобутки, перемоги та недоліки п’ятирічного терміну правління п’ятого президента України Петра Порошенка.

Перемоги Порошенка

Порошенко прийшов до влади на хвилі величезних народних сподівань за умов сепаратистських диверсій та фактичного паралічу державної влади, а його передвиборчі обіцянки зупинити війну відповідали очікуванням громадян. Українці вибрали Порошенка, виходячи з почуття традиційної ментальної консервативності та страху перед непередбачуваним майбутнім. Політична історія України підтверджує, що в часи великих суспільних змін українці обирають не нове, а добре відоме, хоч і недосконале, старе. Так, у 1991 році громадяни віддали перевагу передбачуваному та пов’язаному з радянським минулим Кравчуку, а не занадто революційному та непередбачуваному Чорноволу.

Новий президент почав своє правління у реформаторському стилі. На підтвердження цього на урядові посади запросили іноземних фахівців з Польщі, Литви, Грузії, США, які мали стати обличчям та агентами змін. У країні розпочали реформу поліції, медицини, децентралізацію. За Порошенка почалася хоч і запізніла, але історично необхідна декомунізація, в рамках якої були перейменовані цілі міста та обласні центри, а присвячені комуністичним злочинцям назви зникли з українських вулиць. Влада розпочала українізацію інформаційного простору та встановила мовні квоти на рівні 75% української мови в ефірах телеканалів та радіостанцій.

В Україні запровадили децентралізацію влади, яка розділила податок на доходи фізичних осіб на рівні: 25% до державного бюджету, 15% — до обласного і 60% — до місцевого. У рамках боротьби з корупцією вперше ввели електронне декларування прибутків та майна для чиновників і політиків, що стало суттєвим, хоч поки і недостатнім кроком для відкритості влади. Порошенкові навіть довелося переступити через власне небажання й під тиском іноземних партнерів запустити НАБУ (Національне антикорупційне бюро) і процес створення Антикорупційного суду. Але історія пам’ятатиме, що це було зроблено саме за його президентства.

Досягненням президентства Порошенка стала й автокефалія української православної церкви, у підтримці якої він зумів переконати патріарха Варфоломія. Це сталося навіть ціною розколу православного світу, адже Константинополь виступив проти найбільшої і найбагатшої православної церкви — РПЦ (Російської православної церкви). Відновлення незалежності Української православної церкви, визнання її рівною у правах та канонічною, повний розрив із Московським патріархатом стали одним із елементів національної безпеки. Цей успіх не був би можливим без волі президента, а сама подія вручення томосу стала історичною для країни.

Попри складний і тривалий процес, президенту вдалося досягнути безвізового режиму з Євросоюзом, який суттєво спростив і зробив доступнішими для українців туристичні подорожі або сезонні заробітки в країнах ЄС.

У сфері безпеки серед досягнень президента варто відзначити створення оновленої армії, яка входить у п’ятірку найбоєздатніших в Європі, насамперед тому, що воює вже тривалий час. Головнокомандувачу вдалося взяти під контроль анархізовані добровольчі батальйони, дисциплінувати їх та оснастити сучасною зброєю. Близько сотні одиниць нової та модернізованої бойової техніки передавалося армії практично щомісячно: танки, броньовані автомобілі, артилерія, авіаційні засоби.

Найкраще Порошенко проявив себе у зовнішній політиці і навіть за умов обрання президентом спочатку недружнього і ображеного на українські еліти Дональда Трампа американські санкції проти Росії були розширені, а Україна отримала летальну зброю від Штатів. Президенту досі вдавалося утримувати антипутінську коаліцію та впливати на продовження секторальних санкцій ЄС. І — що важливо для збереження проєвропейського напрямку — в Конституції закріпили курс на вступ до НАТО та ЄС, який наступникам Порошенка буде важко переписати.

Провали президента

Водночас результати голосування свідчать, що український народ значною мірою розчарований Порошенком і очікував від цього політика більшого. За роки правління президент не виправдав ідеалів Революції гідності, а боротьба з корупцією не принесла очікуваного ефекту.

Слабким місцем Порошенка стала кадрова політика. Наближені до президента політики є фігурантами розслідувань НАБУ. У політичному житті з’явилося чимало нефахових та скандальних людей від президентської партії (Юрій та Ірина Луценко, Свинарчук-Гладковський, Насіров). А сумнозвісні схеми грабунку населення («Роттердам+», панамські офшори чи мальдівські круїзи) викликали масове обурення. Великим резонансом стала так звана справа «Свинарчукгейт»: людей із бізнес-оточення Порошенка запідозрили у причетності до закупівлі товарів для армії за завищеними цінами. Методи формування команди президента залишилися олігархічними.

За президентства Порошенка ми зазнали воєнних поразок під Іловайськом і Дебальцевим, чи не щороку вибухали військові склади. Так, на складі в с. Ічня пожежа знищила 40 тис тонн боєприпасів, а держава зазнала збитків на суму 400 млн доларів. Були втрачені колосальні запаси снарядів для українських «Градів». Під час попередніх інцидентів на складах у Сватовому були знищені стратегічні запаси великокаліберної артилерії до «Ураганів» та «Смерчів». У Калинівці — стратегічні запаси танкових снарядів. Винних фактично не знайдено і належно не покарано.

Реформи часто проходили повільно. Команду молодих іноземних реформаторів, які були обличчями модернізації, невдовзі замінили на місцевих чиновників. Очікуваного масового заходу інвестицій та створення нових робочих місць також не відбулося. Мали місце перешкоди діяльності НАБУ та формуванню Антикорупційного суду. На них здійснювався тиск з боку Адміністрації президента, що засвідчило декларативний характер боротьби з корупцією.

Томос, армія, патріотична риторика, твердий антиросійський курс, ораторські здібності та інтелект Порошенка стали безумовно вагомими рисами політичного портрета п’ятого президента, однак суспільні запити українських виборців вимагали ефективнішого реформування економіки, підвищення рівня життя громадян і, що найважливіше, — політичної чесності та порядності.

Тим не менше, п’ятий президент країни залишив чимало позитивних досягнень. Порошенко приймав країну в умовах розвалу системи влади та сепаратистської анархії, коли було невідомо, чи вистоїть Україна взагалі. А через 5 років правління він залишає відносну економічну стабільність, модернізовану армію, власну церкву та проєвропейський курс з підтримкою міжнародної спільноти. І, що важливо, за правління Порошенка актор і новачок у політиці зумів виграти вибори у чинного президента, який демократичним шляхом передав владу наступнику. А це — великий внесок у розвиток української демократії.П

Поділитися: