Людмила Лабович ■ ПІДЛЯШШЯ ■ №11, 2021-03-14

Прислів’я, приказки, зичення та примовки регіону

Досі маловивченим елементом народної культури Підляшшя залишаються малі фольклорні форми. Це доволі різноманітна група, до якої зараховуються різні народні вислови, а також невеликі фольклорні твори: прислів’я, приказки, загадки, заклички, зичення, примовки, прокляття, анекдоти тощо.

Досліджуючи понад 20 років фольклор україномовних сіл Північного Підляшшя, я зосереджувалася передусім на піснях та обрядах. З часом у колі моїх зацікавлень опинився також дитячий фольклор, згодом – інші жанри, перш за все різні малі фольклорні форми. Ці нові для мене елементи народної культури я почала помічати дуже часто у розмовах на інші теми – люди, з якими говорила, просто самі вплітали в свою мову різні прислів’я і приказки, розповідали анекдоти, коротенькі віршики.

Коли почалася реалізація фольклорного проєкту в межах Підляського наукового інституту на території моєї рідної ґміни Чижі, я вирішила детальніше поцікавитися малими фольклорними жанрами. Бо це не лише прислів’я і приказки, про які я вже писала до «Нашого слова», але також народна фразеологія, божіння, дражнилки, відповідачки, вітання, побажання, тости тощо. Я просто почала записувати все, що досі пропускала. Багато в чому помогла книжка «Сказав, як два зв’язав» професора Григорія Аркушина, який зафіксував дещо з народних висловів та загадок, зокрема на Північному Підляшші.

Упродовж двох років мені вдалося зібрати доволі багатий матеріал, який весь час поповнюється. Варто звернути увагу на те, що вдалося записати.

«Чорт хвостом накрив»

Дуже цікавою і вартою уваги дослідників є народна фразеологія. Це різного роду стійкі словосполучення, що їх жителі україномовних сіл весь час вплітають у розмову, а також різного роду народні порівняння. Тема доволі широка, тому зосередьмося на невеличких прикладах. От, хоча б таких, у яких з’являється чорт.

«Чорт хвостом накрив» – скажуть у Чижах, коли чогось шукають і не можуть знайти.

«Чортове весіелє» – це метафоричне окреслення сильного вихру. Воно взялося від того, що в українських народних віруваннях вихор – це бунтівний янгол, якого Бог скинув з неба та відрубав йому одне крило, тому він постійно крутиться.

Або інші народні порівняння, в яких з’являється чорт, записані в селах ґміни Чижі: «скаче би чорт перед хмарою» – скажуть про агресивну або розсерджену людину, а «ґруба як чорт на храбустіе» – це народний опис нехудої жінки.

Буває, що люди вживають різні фразеологізми, але не знають значення окремих слів. Бо що то за «храбуст»? – питалася я в жінки, але вона так і не змогла мені відповісти. Тут пригодився «Словарь української мови» Бориса Грінченка, який пояснює, що «храбуст» – це осот овочевий. Цікаво, що цю рослину звуть саме чортовим зіллям.

«Лєжаті люогма»

Пишучи про народну фразеологію, варто звернути увагу на тавтологічні фразеологізми. Це стійкі сполучення, в яких одна частина висловлювання повністю або частково дублює зміст іншої. Найпопулярнішим є «всяка всячина», однак розмовляючи з підляшанами, таких конструкцій почуємо набагато більше: «лежит люогма», «біжит убігом», «голи голюткі», «нічого нічогутко», «день у день» тощо.

«Господі, одверні і одхілі!»

Багато малих фольклорних форм – дуже давні за походженням. Це хоча б божіння, яке відоме з дохристиянських часів, коли люди присягали іменем язичницьких богів. Воно з’явилося як відлуння віри в магічну силу слова.

Божіння популярне серед підляшан, які часто використовують його для підтвердження власних слів, особливо тоді, коли співрозмовник сумнівається в почутому: «буогме!», «єй-богу!» Окрім божінь-запевнень, є також божіння-застереження: «брунь Боже!», «Господі, одверні і одхілі!»

«Суоль тобіе у вуочи, а декрач в зуби»

Язичницьке коріння мають також прокляття, які містять побажання негараздів або нещасть. Вони так само пов’язані з вірою в магічну силу слова. «Коб тебе покрутіло», «хай тебе пйорун», «суоль тобіе у вуочи, а декрач в зуби» – не раз у злості сказала одна сусідка другій на Підляшші.

Бувало, що певні форми проклять виголошували діти. Кількадесят років тому під час колядування вони не дуже коректно «бажали» господарям, які їх не приймали: «Коб на вашум дворие наспалі тхорие».

«Боже допомож»

З-посеред малих форм на увагу заслуговують також народні вітання, поздоровлення та побажання – на свята, Новий рік, для молодої пари, з нагоди народження дитини та інші.

Візьмімо за приклад свята різдвяно-новорічного циклу. «Будьте здорови, Колєди приждавши» – так за традицією вітав господар сім’ю на Святвечір. На Різдво підляшани ще й досі поздоровляють один одного словами: «З празнічком Рожджеством Христовим» та відповідають: «З тобою здоровим / здоровою / з вамі здоровимі».

На Новий рік поздоровляли один одного по-різному: «Сію, вію, посіваю, з Новим годом поздравляю» (Вілька Терехівська) або «Поздравляю з Новим роком, з новим щастьом, з новим здоров’йом» (Збуч).

А на Водохреща (у місцевій традиції святкують його три дні та досі звуть під впливом уніатської традиції «Три круолі») віталися – у залежності від дня – словами «Поздравляю з першим / другім / третім Крольом» та відповідали: «З Тобою здоровим» (як і на Різдво).

Цікавими є й різного роду побажання. Наприклад, людям, які працювали в полі, завжди говорили: «Боже допомож». А вони могли жартівливо відповісти: «Казав Буог, коб і ти допомуог».

Інша тема – це побажання з нагоди народження дитини, шлюбу або дня народження. Не бракує серед них іронічних та сороміцьких римованих форм, бо народ жартувати любив та й охоче вплітав у різні вислови всяку нецензурщину.

«Здоров, я без хліеба, ти без дров»

Малі фольклорні форми – то також різного роду тости. Підляських поки що вдалося мені записати небагато. «Дай, Боже, коб на другі руок дождалі» – досі кажуть, починаючи пити на Різдво Христове. Вдалося й почути таке: «Здоров, я без хліеба, ти без дров». Збирання інших тостів – плани на мої наступні виїзди, однак це запитання радше до чоловіків, ніж жінок, які є все-таки моїми головними джерелами інформації.

«Іван-булаван за городом косіт»

Багато малих фольклорних форм слід віднести до дитячого фольклору. Це різного роду лічилки, загадки, заклички, але також менш досліджені дражнилки або відповідачки. 

Дражнилки – це короткі глузливі віршики, які висміюють ту або іншу рису дитини. Вони часто некоректні та образливі, бо ж суть такої фольклорної форми саме в тому, щоб висміяти друга. Ось приклад дражнилки з Курашева (діти висміюють у ній хлопця, батьки якого звалися Іван і Явдоха):

Іван-булаван

За городом косіт,

А Явдоля-попердоля

Йому їесті носіт.

Відповідачки – також бувають малокоректні. Це короткі, часто римовані відповіді на певні, найчастіше надокучливі, запитання, передусім дітей, але дорослих також: «Чом? Бо жаба за корчом». «Што за разніця? Одін любіт, другі дражніться».

На жаль, досі мені не вдалося записати мирилок, тобто коротеньких віршиків, які діти говорили, коли мирилися.

«Заходьте до нас…»

Дуже часто траплялися мені і нецензурні приклади, які слід віднести до сороміцького фольклору. Тема цікава та варта уваги, тим більше, що такого роду приклади дослідники часто обминають як не варті уваги «серйозних» статей чи більших публікацій. Однак, це також елемент фольклору, і якщо його не записати, він дуже швидко забудеться.

Ось невеличкий приклад, пов’язаний з тим, як колись люди в жартівливий спосіб запрошували сусідку чи іншу жінку до себе до хати: «Заходьте до нас, нехай не віесіт у вас» – говорили господарі. «Я постою, стулівши свою» – відповідала вона.

Часто такого роду зразки фольклору з’являлися дуже спонтанно. Вони показують, однак, спосіб мислення народу та їхнє своєрідне почуття гумору.

Як дослідниця фольклору мушу сказати, що таких прикладів удалося вже записати – спеціально їх не шукаючи – аж надто багато.

***

У цій статті я лише звернула увагу на певні, менш досліджені фольклорні форми, кожна з яких вимагала б окремого вивчення та окремої публікації. Деякі із малих жанрів вже забулися. Це стосується, передусім, тих елементів, які пов’язані з дитячим фольклором. Просто говірка в середовищі сільських дітей уже не вживається, тому й зрозуміло, що немає таких жанрів, як хоча б дражнилки, заклички, дитячі лічилки чи загадки. Зате інші малі форми – приказки, багата народна фразеологія, божіння, прокляття тощо – це щоденний елемент мовної реальності підляського села. Оскільки, однак, сьогоднішні 40-річні – це останнє покоління, яке користується підляською говіркою, швидко пропадуть і ті елементи. Маю надію, що колись вдасться зібрати це все (і призабуте, і далі вживане) та видати у формі книжки. Бо сьогодні воно живе, а завтра – незаписане – забудеться, та й навіть не буде вже в кого запитати.

Фото з сімейного архіву авторки статті

Поділитися: