Кася Комар-Мацинська ■ ПОДІЇ ■ №32, 2021-08-08

Міжнародна науково-практична конференція Українських лікарських товариств, 16-18 липня 2021 року. Народний дім, Перемишль

У п’ятницю, 16 липня, у Перемишлі відбулися засідання в межах конференції Українських лікарських товариств: Польщі, Німеччини, України та Північної Америки. Захід організувала Світова федерація українських лікарських товариств (СФУЛТ) у співпраці з Українським лікарським товариством у Польщі та Перемиським відділом Об’єднання українців у Польщі. У заході, який з огляду на пандемію та обмежені можливості у переміщуванні між державами відбувся у гібридному режимі, взяло участь понад 70 лікарів-українців з різних країн світу. Усі вони змогли поділитися своїм досвідом у лікуванні пацієнтів хворих на Covid-19.

Конференцію відкрив голова Перемиського відділу ОУП Ігор Горків, згодом її ведучими стали проф. Андрій Базилевич (Львів) – голова СФУЛТ та заступниця голови Роксоляна Горобова (США). Вітальне слово взяли також голова Українського лікарського товариства Німеччини д-р Андрій Батрух, голова Українського лікарського товариства Польщі Петро Стабішевський та голова Українського лікарського товариства Північної Америки Лев Волянський.

Доповіді, які проголосили лікарі-учасники конференції, поділено на чотири тематичні блоки: Covid-19 і вплив у хірургії, Covid-19 у похилому віці, Covid-19 у дитячому віці та Covid-19 і відновлення. На завершення події відбувся концерт гурту автентичного співу «Крайка» з Перемишля.

Ярослава Ферльголен, заступниця голови Українського лікарського товариства Німеччини, одна з ініціаторок проведення Міжнародної конференції українських лікарських товариств у Перемишлі:

«Ідея виникнення нашої конференції з’явилася на засіданні СФУЛТу. Ми пригадали, що 30 років тому у Польщі відбулася подія – семінар у Щеціні серед українських лікарів та покликання Українського лікарського товариства у Польщі. Цей ювілей спонукав нас, щоб, можливо, тут провести наш захід. Україна близько, Німеччина по сусідству, інші країни теж можуть вільно приєднатись, особливо в режимі онлайн. Ми цю ідею підтримали та разом з Народним домом у Перемишлі, а також з лікарями, нашими колегами з Перемишля: Петром Стабішевським, Сильвестром Ґрабасом – втілили в життя.

Ми в Німеччині почуваємось віддаленими від України, українські лікарі приїжджають до нас, залишаються, але живуть, працюють «в розпорошенні». Ми не маємо теж тісних зав’язків з іншими лікарськими товариствами, але Українське лікарське товариство в Німеччині намагається їх об’єднати. Отже, ця потреба пізнаватися, обмінюватися досвідом, особливо зараз в контексті боротьби з загальною пандемією covid-19 спричинила те, що ми цей захід зробили.

Про Перемишль ми почули від Світового конгресу українців. В березні 2011 року українцям Перемишля віддано будинок – Народний дім, це було 10 років тому. Ми подумали, що це чудова нагода, щоб відзначити разом цю подію, організуючи тут конференцію. Раніше ми знали доктора Петра Стабішевського через СФУЛТ, ми з ним контактували і він рекомендував д-ра Сильвестра Ґрабаса, він перейняв організацію заходу на місці і разом з Ігорем Горківим на високому рівні вирішували всі технічні та організаційні питання».

Інтерв’ю з Сильвестром Ґрабасом, заступником голови Українського лікарського товариства у Польщі

Як сталося, що захід такого масштабу відбувся у Перемишлі?

Десь у лютому виникла ідея конференції. Я дізнався про все трохи пізніше, мені та голові Перемиського відділу Об’єднання українців у Польщі Ігорю Горківу цю справу доручив доктор Петро Стабішевський, голова Українського лікарського товариства у Польщі.

Сама ідея СФУЛТу об’єднує більше 20-ти організацій в усьому світі (це зокрема товариства з Польщі, Німеччини, Словаччини, США, Бразилії тощо). Ми протягом місяця зустрічалися у міжнародному колі за допомогою онлайн-комунікаторів, щоб створити цікаву програму доповідей та все добре організаційно запланувати. Професор Базилевич, який є сьогодні ведучим конференції, подав свої ідеї, які ми теж реалізували. З його ініціативи запрошено доктора Войцєха Домку, який є головою Ряшівської лікарської палати. Ми домовилися щодо доповідей, поділили секції: хірургічна, педіатрична і терапії літнього віку. Думаю, що вийшли вони дуже цікавими, всі учасники підготували їх дуже ретельно, так, щоб ми змогли один від одного вчитися.

Як діє лікарське товариство у Польщі?

Чесно кажучи, не дуже активно. Перший з’їзд нашого товариства був 30 років тому, в 1991 році, він відбувся у Щеціні. Мене до Українського лікарського товариства залучила докторка Лідія Колянчук, колишня голова. За її часів ця організація була дуже активною. Вони їздили по уьому світі, у тому числі теж в Україну, брали участь в різних конгресах, я з ними навіть два рази побував: раз на світовому конгресі у Львові, а другий – у Івано-Франківську. Але коли докторка Колянчук відійшла з посади, то наша організація дещо обмежила свою діяльність. Але це не тому, що в нас падає дух, ми просто забігані, кожен з нас дуже багато працює, вчиться, робить свою роботу. Але нас немало, біля 25-ти лікарів різних спеціальностей українського походження живе та працює у самому Перемишлі.

Якою є ціль діяльності таких професійних організацій, згуртованих у національному ключі?

Перш за все, кожне нове знайомство є добрим. Коли ми познайомимося, будуть в нас контакти, щоб одне одному допомагати навзаєм, пересилати пацієнтів, консультувати діагнози – це завжди легше, коли знаєш інших лікарів особисто. Як буде потреба шукати доброго спеціаліста в Німеччині чи в Україні, чи з України в Польщі, то вже маємо певний зв’язок, є з чого почати. Це потрібно для співпраці та добра пацієнтів.

Мені здається, що зараз у Польщі є дуже багато лікарів-громадян України, які переїжджають сюди і заповнюють місця лікарів, що з Польщі виїхали далі на захід.

З моєї перспективи, українські лікарі з Німеччини мають більш розвинені зв’язки з владою держави, їхня організація є визнана державними законами, в нас цього немає. Наша організація – це звичайне товариство, яке не має впливу на закони держави і стосунок до лікарів, що тут приїхали з-за кордону. Німецьке товариство діє для того, щоб притягати українських лікарів до Німеччини, щоб вони не мусіли нострифікувати дипломи, допомагає їм також на початку, «втягають в роботу». В нас ніби тепер на хвилі пандемії вийшов закон, що кожен лікар з України може приїхати і почати працювати. Але як довго це буде діяти і чи лише на час пандемії – ми цього не знаємо.

Тобто дотепер кожен лікар-спеціаліст з України мав обов’язок спершу нострифікувати диплом, а потім ще раз зробити спеціалізацію і щойно тоді міг працювати на рівних умовах з польським лікарем?

Так. Утім, пам’ятаєш, що нострифікацію швидше, як за рік, не зробиш. Потім рік стажування і в середньому 5 років (це залежить від того, чи вона терапевтична, чи хірургічна) – спеціалізація. Зараз можна оминути нострифікацію, але все ж таки треба робити ще раз спеціалізацію у Польщі. Але є ще одна велика проблема: знання польської мови. Без цього – ніяк. Треба скласти мовний іспит в Головній лікарській палаті (державна польська установа. Пл. – Naczelna Izba Lekarska), без цього не допустять до праці. Ми з дружиною коли приїхали після навчання з України, з Тернополя, то пів року в лікарні працювали волонтерами на відділенні терапії, це був 2008-2009 роки. Жінка вчила мову вже в лікарні. Ми теж нострифікували наші дипломи, Я не мусів здавати мовного іспиту, бо я – громадянин Польщі, Оля мусила складати.

І, повертаючи до теми, – на цей момент я не думаю що наше Товариство має можливість в якийсь спосіб лобіювати інтереси лікарів-громадян України на державному рівні. З мого досвіду виникає теж, що участю в таких організаціях, як наша, більш зацікавлені ті, хто живе в діаспорі, ніж ті, які щойно сюди приїхали. В них просто інші пріоритети. Але ми їх запрошуємо, і вони поволі до нас також приєднуються.

Фото авторки статті

Поділитися:

Категорії : Події

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*