Марія Золкіна ■ УКРАЇНА ■ №22, 2021-05-30

Два роки каденції президента – майже екватор. З чим Зеленський підходить до нього? Які політичні плани будує на найближче майбутнє? І чи готується він до другого президентського терміну?  Що залишилося між рядків останньої пресконференції?

Олігархам – бій?

Одна з ключових ще передвиборчих обіцянок Зеленського – зруйнувати кланову олігархічну систему. Втім, за два роки каденції системного наступу на олігархат так і не розпочали. Щоправда, перші кроки на цьому шляху все-таки зроблені, як-от санкції проти Віктора Медведчука і судовий процес, фігурантом якого він став, однак назвати це однозначно антиолігархічною політикою не можна. Усе просто: в боротьбі з Медведчуком і «ОПЗЖ» ключову роль грає не зазіхання на роль ще одного олігарха, а його проросійська діяльність. Власне, на цьому і ґрунтується обвинувачення у державній зраді. Але це аж ніяк не тотожне боротьбі саме з системою, яка має передусім розрубити вузол, на якому тримається вплив будь-якого олігарха: бізнес – підконтрольні партії, політики – великі медіа, передовсім телеканали.

Президент анонсував внесення до Верховної Ради «антиолігархічного закону», утім, його змісту не розкрив. І тут важливо не тільки те, що саме буде в цьому законопроєкті (чи не стане він профанацією без жодних реальних обмежень), але і як Зеленський уявляє собі його ухвалення в парламенті. Його фракція складається з  різних груп, частину з яких пов’язують із бізнесменами різного рівня. Зокрема – олігархами. Те ж саме може стосуватися й інших парламентських фракцій. А це означає, що голосів за жорсткий і реально дієвий «антиолігархічний» законопроєкт може просто не вистачити. Або, якщо таки вистачить, його ухвалення все одно призведе до дефрагментації парламенту, що найбільше вдарить по монобільшості. Чи піде на це президент? Одне можна сказати напевне: без цього зберегти імідж антисистемного політика буде нереально.  А це, своєю чергою – необхідна умова для подальшого втримання рейтингу.

Війна з Росією:  план «Б» не на часі?

Володимир Зеленський неодноразово визначав певні «дедлайни» для досягнення домовленостей з РФ. Усі вони спливли. Утім, обіцяної альтернативи, таємничого «плану Б» українська влада все одно не оголошувала. Не на часі це і зараз, за словами президента. Україна лишається у форматі нормандської четвірки, але працює над проведенням двосторонніх перемовин із Кремлем. Останнє – більш ніж слизька доріжка, якою Офіс президента продовжує йти. Шансів на конструктивну домовленість з Росією нині немає. А двостороння зустріч із Владіміром Путіним без посередників  автоматично знімає бодай політичну залученість західних лідерів. Якщо ніхто особисто не «візує» результати переговорів між Києвом і Москвою, то й особливої необхідності тиснути на Росію для виконання її частини «роботи» ані в Німеччині, ані у Франції не бачитимуть. Тим паче, що Ангела Меркель однозначно не лишатиметься на своїй позиції після парламентських виборів у Німеччині цієї осені.

Утім, найбільше запитань лишає по собі озвучена президентом ідея винести сценарії врегулювання конфлікту на Донбасі на всеукраїнський референдум. Насправді це якраз-таки напряму може бути пов’язане з цією грою: завершений «план А», тобто статус-кво навколо Донбасу, чи ні; вдаватися до іншого плану, чи не варто. На практиці Україна вже перейшла до «плану Б»: наші переговорники від осені 2020 року дедалі наполегливіше просувають ідею переглянути Мінські домовленості. І формулюють своє бачення того, що залишити, а від чого  – відмовитися, все чіткіше. Як, наприклад, позиція «спочатку – всі безпекові кроки, а потім – політичні; спочатку – контроль над кордоном, а потім – вибори; ні – внесенню „особливого статусу” Донбасу у Конституцію». І, враховуючи глухий кут у переговорах з Росією, цілком вірогідно, що  саме питання подальшої стратегії щодо переговорів, перегляду Мінських угод або конкретних їхніх положень і може бути винесене на всеукраїнський референдум.

Це не про зміну території України чи «відмову» від тимчасово окупованих земель. Таке законом про референдум прямо заборонене. Це скоріше для того, щоб отримати політичний мандат на зміну переговорної тактики. Наприклад, аби наполягати на перегляді Мінських документів або відмові від їх виконання, якщо переглянути не вийде. І це теж тонкий лід, адже самі домовленості не є міжнародним договором. І змінювати тактику президент може без жодного «дозволу». Але можна припустити, що для уникнення подальших звинувачень у небажанні домовлятися з боку готового до широких компромісів електорату, а також у надто розмитій позиції – з боку більш «войовничої» частини суспільства, Зеленський може «прикритися» результатами всенародного голосування. Утім, у кожного референдуму завжди є один дуже серйозний наслідок – він провокує поляризацію між прихильниками різних позицій. І часом результат не вартий штучно спровокованих розколів.

Другий термін: бути чи не бути?

Якщо перед своїм обранням кандидат Зеленський впевнено говорив, що йде на один термін, то тепер стає більш зрозуміло: про другий строк його команда вже розмірковує серйозно. Хоча публічно президент висловлюється про це обережно: мовляв, залежатиме від запиту суспільства і рівня виконання обіцянок, але в перекладі з політичної мови це говорить саме про плани щодо переобрання. Не думаю, що буде помилкою сказати, що активність Зеленського як «борця з олігархами» – частина кампанії з підтримки іміджу того самого антисистемного політика. Сюди ж слід віднести і надзвичайний інтерес (щоправда, як і у всіх його попередників) до сфер, які взагалі не належать до компетенцій президента: дороги, будівництво, економіка, енергоресурси. Активність Національної ради національної безпеки і оборони – це пряме задоволення запиту суспільства на, так би мовити, державницькі рішення: накласти санкції, розібратися з (не)законною приватизацією,  митницею тощо. З одного боку, це очікувані людьми кроки, з іншого – в них вистачає популізму. Але в підсумку не заперечиш: вони додають Зеленському підтримки і дозволяють тримати рейтинг на рівні, якого не було у жодного з його попередників в аналогічний період президентства. Чи вдасться це зберегти до наступних виборів – не факт, але вже очевидно, що над цим команда Зеленського працюватиме.

Марія Золкіна

Фото – pravda.com.ua

Поділитися: