Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №44, 2020-11-01

Ситуація жінок у нацменшинах та ставлення поляків до інших націй – ці питання обговорили експерти на жовтневій Спільній комісії нацменшин при Сеймі.

Порушений баланс

Дані про ситуацію жінок презентувала професорка Малґожата Фушара – наукова працівниця Варшавського університету, в минулому – Уповноважена з питань рівноправності. За її словами, одна з головних проблем – це представництво, що показує приклад Спільної комісії уряду та нацменшини. Станом на кінець минулого року серед 21 члена тут було лише 4 жінок. З державного боку ситуація не краща – на 14 службовців припадають лише 3 жінок.

Чоловіки з меншин вміють використати громадську діяльність для професійного розвитку, ідуть у місцеве самоврядування або парламент. «Серед протилежної статі такого практично не трапляється», – розповіла Малґожата Фушара. Жінки можуть бути дуже активними, але лише у 22% організацій виконують керівні функції. Небагато є також вузькопрофільних державних ініціатив. «По суті, лише ромські жінки мали певні свої специфічні програми», – відзначила професорка.

Схожа ситуація – із науковими дослідженнями. Окрім нечисленних матеріалів про ромок і сілезіянок, є ще праці про українок (як-от «Культурні знання жінок» Александри Герман) – і це все. Основна теза згаданої публікації – те, що жінки в українській спільноті після акції «Вісла» передавали культурний код між поколіннями, і це не в останню чергу пов’язано з тим, що вони в основному відповідали за виховання дітей. Однак ці зусилля не мають впливу на зміцнення статусу жінок в українських організаціях (хоча бувають і винятки).

Малґожата Фушара підкреслила: треба задуматись над тим, як збільшити їхнє представництво у діалозі меншин з урядом чи парламентом.

«Відсутність жінок на цьому рівні означає також, що їхній досвід та проблеми не враховуються», – наголосила експертка.

Зацікавити молодь

Малґожата Фушара також розповіла про своєрідну «пастку», яку помітила, досліджуючи польську діаспору: культурні коди часто не відповідають досвіду молодого покоління. Організації, які займаються національною ідентичністю, зосереджуються переважно на традиційних культурних формах.

«Ансамблі пісні і танцю – чудові і важливі, але не всіх молодих людей це зацікавить», – наголосила експертка. Тому нацменшинним організаціям слід замислитися, чим, окрім «співочо-кулінарних фестивалів», вони можуть зацікавити молодь. В іншому випадку – наступні покоління залишатимуть свої спільноти. Не тому, що не цінують рідну культури чи традиції, а тому, що не знайшли чогось для себе.

«Мовчазна тема»

Голова комісії Ванда Новіцька запевнила, що одне з майбутніх засідань буде присвячене саме молоді. Ідею підтримала, зокрема, представниця департаменту нацменшин у Міністерстві внутрішніх справ та адміністрації Малґожата Мілевська. Вона підтвердила, що меншини часто втрачають своїх молодих представників через те, що не мають що їм запропонувати. Водночас службовиця зауважила, що на цю тему меншинні організації не дуже хочуть говорити.

Здається, на запланованій «молодіжній комісії» важко буде оминути й питання підтримки уряду в «боротьбі» організацій за нове покоління та цікаві і якісні проєкти. Тоді може виявиться, що і влада має свої «мовчазні теми». Тим більше, що в публічному просторі вже давно оприявнилися проблеми з державними дотаціями. Ці кошти за законом виділяють на продовження та розвиток самоідентифікації меншин, а вже роками їх вистачає лише на бідне «виживання». Ціни послуг, електроенергії, зарплати – усе це виросло, але дотація залишається майже така сама. Про це також варто говорити у державно-нацменшинному діалозі.

Симпатії поляків

Центр досліджень громадської думки майже тридцять років займається аналізом ставлення поляків до інших націй. Останнє таке опитування провели у січні. Результати показали, що найприхильніше громадяни РП ставляться до чехів та словаків. Позитивно їх оцінюють 53 % і 52 % респондентів відповідно. Схожі симпатії – до італійців, американців, англійців та угорців. Українці ще потрапили у категорію, у якій позитивне ставлення переважає над негативним, хоча різниця невелика – 35% до 33%. У кінці рейтингу, серед націй, до яких поляки ставляться найгірше, опинилися араби, роми та турки. Дослідження показують, що за тридцять років ставлення респондентів до громадян інших країн, зокрема сусідів, покращилося. Тих, кого колись сильно недолюблювали, як-от українців, зараз оцінюють краще. Разом з тим колись вищі в рейтингу американці чи французи за останні роки опинилися тепер дещо нижче у цьому списку.

Останні дослідження щодо нацменшин проводили у 2015 році. Вони показали, що поляки практично не знають своїх близьких сусідів. Назагал вони погоджуються з тим, що громади повинні мати певні права – як-от можливість вивчати рідну мову на додаткових уроках. Але майже одноголосно респонденти не підтримали зниження виборчої квоти для нацменшинних кандидатів на парламентських виборах.

«Ставлення до меншин будується на основі популярної культури, освіти і публічної дискусії. А це означає, що головну роль у цьому відіграють стереотипи», – відзначив соціолог Лех Ніяковський. Тому, за його словами, ще у школах треба давати більше інформації про різні громади, які живуть на території Польщі. Те ж саме стосується і популярної культури та загалом публічного простору. А це – та сфера, у якій немале значення мають дії влади. Відсутність ініціативи, як завжди, стане заохоченням для пропагандистів, зацікавлених у загостренні відносин між поляками та іншими націями, зокрема й представниками меншин.

Поділитися: