Юлія Боєчко ■ ПОДІЇ ■ №19, 2022-05-08

Польща з перших днів війни простягнула дружню руку допомоги Україні. Різними були відносини між країнами, але війна змінила все, і світ почав називати ці держави сестрами. В більшості населених пунктів Польщі є центри допомоги українцям, в кожному костелі збирають кошти для армії та переселенців. Таку підтримку можна показати на прикладі одного маленького містечка, де мешкає трохи більше, ніж три тисячі осіб. Це місто Мирославець, що розташоване у Західнопоморському воєводстві, за 150 кілометрів від Балтійського моря.

Міський голова Петро Павлік розповідає, що перші переселенці прибули до міста вже 1 березня. Наразі тут мешкає 70 українців, з них 17 дітей відвідують місцеву школу, а троє – дитячий садок. Для дітей, як і для дорослих, створені хороші умови. Тут активно діє будинок культури, де є різноманітні гуртки. На одних вивчають польську мову, в інших – створюють різні речі своїми руками. Зокрема, до Великодніх свят виготовляли пальмові гілки для Вербної неділі, прикрашали писанки та великодні кошики. 

Фото – Юлія Боєчко, “Наше слово”

З першого дня у Мирославці діє пункт допомоги, куди місцеві жителі приносять одяг, взуття, побутові речі, засоби гігієни, продукти харчування. Крім того, допомагає продуктами благодійний фонд «Товариство “Приятелі дітей”». Багато мирославчан – це волонтери, які по черзі проводять час в центрі допомоги і є для українців хорошими психологами. Директорка місцевої бібліотеки Христина Обара закупила книги українською мовою та клавіатуру до комп’ютера з українською розкладкою, щоб переселенці могли працювати. Держава допомагає фінансово родинам, які прийняли в свої помешкання українських жінок і дітей. В Мирославці таких 15 родин. У місті розташовані великий завод та лісництво, де уже працюють переселенці. 

Також мер міста Петро Павлік двічі возив вантажним мікроавтобусом до українського кордону необхідні речі для Збройних сил України. Він зазначає, що вся Польща задіяна в цій допомозі. 

Історія міста Мирославець

Свого часу це містечко було німецьким. Коли його заснували у 1303 році, то колишня назва в перекладі означала «спокійна земля» або «вільний край». Нову назву дали поляки після Другої світової війни, в яку заклали два слова: «мир» і «слава». З міста у 1939 році виїхали євреї, а після 1945 року – німці. Місцеві мешканці досить доброзичливі та спокійні люди, легко вживаються з усіма.

На гербі Мирославця зображені два хрести і дві кози. Одні родини, які проживали у місті, на своїх гербах мали знак хреста, інші – зображення кіз. Коли вони об’єднались, то створили єдиний герб, який є гербом міста й понині. 

У 1947 році сюди приїхали перші українці, яких виселили внаслідок акції «Вісла» з півдня Польщі (землі Закерзоння). А перед тим, у 1945 році, сюди депортували поляків з України. Зокрема, в Мирославці та сусідніх селах Нових Ласках та Вежхові компактно мешкали жителі Обертина з Прикарпаття. На сьогодні в живих залишився тільки один обертинець Ян Мазуркевич, якому понад 80 років. Всі інші обертинці тут знайшли вічний спочинок. Проте у місті продовжують проживати їхні нащадки.

Мирославець має специфічний клімат. Тут дуже мало плодових дерев, зате багато ялинок. У травні ще бувають заморозки, тому плодові дерева погано приживаються. Навколо міста розташовані вісім великих озер і соснові ліси. А 30 років тому з Біловезької Пущі завезли кілька зубрів. Зараз їх розвелось понад 200, і вони живуть у кількох стадах. У лісі багато оленів, диких кіз, зайців, є рисі. Полювання тут заборонене, тому ці тварини почуваються вільно в дикій природі. 

На околиці міста розташований військовий аеродром. Тут свого часу постала стела з надписом «Мати Божа Лоританська, молися за нас. Пілоти». А у 2008 році в лісі через несправність упав літак, в якому загинуло 20 польських офіцерів. З цього приводу в місцевому костелі Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці одну з каплиць присвятили загиблим пілотам. 

Коли не спиться довгими ночами

Усі переселенці, які приїхали з України саме в Мирославець (а це мешканці Харкова, Чернігова, Запоріжжя, Миколаєва, Дніпра, Львова й Івано-Франківська), дуже сумують за своїми родинами, близькими та друзями. Страшокласник Роман приїхав з бабусею. Батько і старший брат залишилися на Чернігівщині. Захищаючи своє село, тато хлопчика потрапив у полон, де над ним знущались загарбники. Чудом йому вдалось врятуватись. Хтось з приїжджих і досі лякається гучних звуків, у когось тремтять коліна, коли згадує, як сидів у холодному підвалі. У кожного своя історія.

Проте українці з нетерпінням чекають дня, щоб повернутись до своїх домівок, привезти дітей, які так скучили за ровесниками. Щоранку та щовечора вони моляться про те, аби завершилась ця несправедлива, цинічна, жорстока війна, яка наробила так багато лиха.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*