(пл) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2010-01-01
{mosimage} Gwary Północnego Podlasia, red. Mirosław Stepaniuk, Stowarzyszenie Dziedzictwo Podlasia, Związek Ukraińców Podlasia, Bielsk Podlaski-Puchły 2008, s. 109.
В Гайнівці на Підляшші, у рамках святкувань Року міжкультурного діалогу, у грудні 2008 р. відбулася конференція на тему “Говірки польсько-українсько білоруського прикордоння як міст у міжкультурному діалозі”. За матеріалами конференції під редакцією Мирослава Степанюка була видана обговорювана тут публікація.
Вона вміщає реферати професорів Анджея Садовського, Михайла Саєвича, Михайла Лесева, Григорія Аркушина, Михайла Кондратюка та Ігоря Мацієвського, які брали участь у конференції, під час якої розроблено Північне Підляшшя з мовної, історичної і соціолінгвістичної точки зору.
Публікація показує загальну ситуацію говірки між Бугом та Нарвою, її сучасний стан. Хоч, як зазначив Г. Аркушин у своєму рефераті, про підляські говірки існує вже досить обширна література, про це писали мовознавці, фольклористи, письменники, етнографи, історики… Проте такі типово діалектологічні праці спрямовані до мовознавців, а ця збірка, як і вся конференція, спрямована до всіх жителів реґіону, передусім до місцевих органів самоврядування, освітніх і культурних осередків, релігійних та неурядових організацій.
Суспільство Підляшшя в культурному й етнічному аспекті є різноманітним, а жителі Білосточчини, наприклад, добре знають, що там мешкають “палякі”, “мазури”, “ляхі”, “анткі”, “франкі”, “католікі”, а з другого боку й “тутешні”, “рускі”, “білоруси”, “українци”, “православни людзі”… Це стосується й мови. Як стверджує М. Степанюк, саме говірка є свідоцтвом “трьох стихій осадництва – польського, українського та білоруського”. Вона присутня і в офіційних назвах місцевостей. М. Кондратюк у своїй статті представляє говірковий запис назв усіх населених пунктів південної Білосточчини. Тут деколи помічаються значні різниці між офіційними та говірковими назвами, бо наприклад Długi Bród (село ґм. Дубичі-Церковні, Гайнівський повіт) це Мацкіевичі (народна назва), Istok (село, ґміна Чижі, Гайнівський повіт) це Сраче (народна назва)… Такі інформації напевно можуть бути корисними туристам, які вирішать мандрувати Підляшшям. Хоча говірка збереглася тут протягом сотень років, то виявляється, що за останні десятиліття відсоток людей, які нею спілкуються, зменшується, передусім серед молоді.
Конференція, а також її результат, тобто ця публікація, має за завдання усвідомлювати та зміцнювати мовно, культурно й національно тотожність жителів Підляшшя, яких М. Саєвич у своїй статті “Питання етнічно мовної приналежності православних жителів Гайнівського повіту на Білосточчині” ділить на православних (тутешніх), поляків- православних, білорусів і українців. Однак варто міцно задуматися над майбутнім говірок на Підляшші, особливо після прочитання таких от голосів: “Колькі я намучусіе, колькі гора зазнав. А чом? А том, што падаваусіа за Білоруса. Усє кругом дівільсье криво, як на тую паршиву авечку. А чим я горши бул ад Палякоу. А ціепер я змандреу, питают хто я – кажу Поляк. У паперах тоже пішу Поляк. І так повінно биць. Живеш у Польщи, значит ти Паляк” (респондент із села Левково Старе, Гайнівський повіт).
Ще раз треба підкреслити, що публікація спрямована не тільки до науковців, соціологів і мовознавців, а до всіх жителів реґіону та й, напевно, до людей, які ще не знають Підляшшя. Отже – беріть, доставайте – як каже мій товариш з Білосточини.
“Наше слово” №1, 3 січня 2010 року {moscomment}
