ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №8, 2019-02-24

Жыєме в пiперечным краю, котри вздовж и в пiперек переорани єст змиєвыма валами. Остаткы чудного Змиєвого валу можеме найти на Украiнi медже Збручом a Смотричом. Тамтот Змиєви вал зовут тiж Траяновым валом, то єдна з найбільшых и до гнеска неодгадана історична памятка украiньской землi, походит зо старины.

Але наша бесiда буде не о ним, a о сучасных валах, котры медже нами в очах самы фурт лем роснут и роснут. Правда, декотры бесiдуют о копаню глубокой фосы, а не о сыпаню валу. Можна и так на тото смотрiти, але як го звал, так го звал, прецiн фурт ходит о тото само, о городжыня бiды, ту форма запоры неважна, важне, же єст.

Смотте як то єст. Так нас мало, лем маленька жмiнка, а нияк зо собом не можеме ся згодити. Фурт лем глядаме дачого нового, што ищы мiцнiжше може нас подiлити. Найбiльшы сварнi медже нами, юж од вiка хыбаль, сут на вiрi (або лем на вiроiсповiданю), но и на нацийi, аджы на тiм кым сме. Певнi буде так, як все дотля, же на нашым заколотi найбiльше скорыстают тоты третi. Прецiн добрi знаме, же найлацнiжше рыбу iмати в коломутнi водi, а фурт даєме си єй коломутити. Найбарже болит тото, же сами тото робиме, граме полном талийом лемкiвскых сварок, часом збереме вшыткы карты, на ново потасуєме и на право и лiво зас iх роздаме, а нераз то аджы и дакы новы твориме, чужы такого за фраса бы не выдумали.

Знате, думам, же Іван Русенко, пишучы верш о рыбi, раку и птаху, думал хыбаль о нас лемках, а мы в наступным юж поколiню нич си до серця з того не береме. Дале робиме так як тоты поезийны Русенковы взiрцi незгоды. Што з того, же так як они хочеме добрi, кєд кажди дале видит лем кiнчык свого носа. Лем бесiдувати о спiвпрацi то дуже за мало. Майме сьвiдомiст нашых рiжниць, бо сут, и вшытко iнше, што нас не дiлит, робме разом. Будме понад тым, што нас дiлит, робме так, жебы кажди з нас (птах, рыба и рак) мал з того хосен. Даст ся, лем мусиме себе взаiмно зрозумiти, а товды будеме зо собом спiлпрацювати як палцi єдной руки. Кажди єст iнши, барз добрi знаме, же труднiжше нам жыти, коли дакотрого з них бракне. Адже, коли не є потребы iх рiвняти до єдной величыны, должыны и грубыны, не унiфiкуйме и нас, най кажди з нас буде собом. Што ся даст разом робити, робме спiльнi и перестанме помагати тым третiм, котрым все сварнi нашы были и будут на хосен и то барз.

Першым кроком в спiльне наше, адже лiпше лемкiвске заран, най буде тото, же веце не будеме медже собом сiяти юж ненависти и ворожнечы. Дос юж того пущаня… Правда, пiст приде, але я о пущаню Rusina na Rusina. Хочеш быти Русином, буд си Русином, лем Лемком, буд лем Лемком, Лемком-Украiнцьом, буд. Хочеш быти Лемком-Поляком, то може юж кус труднiжше, але и тото єст можливе, што мi там. Жебыс лем не ворогувал з тыма «iнакше думаючыма» як ты. Вшыткы мaме плекати традицию предкiв, кажди в такi мiрi, в якi має в собi нашой руско-лемкiвской сьвiдомости. Коли не будеш радил по нашому, слава Богу и за то, же зрозумiєш як другы будут до тя по лемкiвскы радити. Добрi буде, коли ниґда юж не повiш: Nie rozumiem twego języka! и плечaми не одвернеш ся до нас. Коли такє зробиш, одвернеш ся од рiдного дiда ци бабы. Дяка и за то, же не будеш ся стидал ани ворогувал, но бо прецiн не дармо бесiдуют, же найгiршы сут перекiнчыкы. Штоси в тiм хыбаль єст. А з другой стороны, коли чысти стопроцентови Поляк потрафит навчыти ся по нашому и то часом радит лiпше од неєдного стопроцентового Лемка, то мiшаны не можут? Можут. А коли юж затратят в собi нашого духа, то най хоцкi памятают одкале вышли и най ся того ани не стыдают (бо не є чого), ани не ворогуют.

Знате, нияк не можу зрозумiти чом то тот Лемко, котри має украiньску нацiональну сьвiдомiст, юж не може быти Лемком. Таке толкуваня фурт чую з другой стороны нашого прецiн невеликого подвiрця. Нич з того, штом по предках в спадщынi дiстал, не лишу (нацiональной сьвiдомости тым барже), плекам вшытко што рiдне, а хтоси фурт мi над ухом кряче, же юж не єм Лемком. Был єм и буду Лемком, ци тото ся комуси подабат ци нi, такым єм ся гродил и такым гмерти хочу. Коли чую ся Лемком, то хыбаль до фраса Лемком єм. Ґураль прецiн Поляком єст и Ґуральом быти не перестає. Знам, же лемкiвска рiжноманiтна каравана iхати буде дальше, хоц своi и чужы псы фурт будут брехати. Баба Параска, як дахто правды не повiдал, бесiдували, же бреше як пес. За то ани бреханя, ани брехнi не люблю и нигда юж хыбаль не полюблю. Адже:

Шмарме псикам кiст незгоды,
Дост юж сварок i пародiй,
І не робме з себе сьмiху
Для ворогiв на потiху. (1)

В часах студентскых в Люблинi зходилисме ся зо студентами з Бiлосточчыны, якых бiльшiст бесiдувала по бiлорускы. Коли зьвiдувалисме ся о нацiональнiст, одповiдали, же сут Православныма. Стрiчали ся з нами Украiнцями, хоц знали, же бiльшiст з нас то греко-католикы. Былисме iм ближшым братом од Полякiв. Шкода, же серед нами Лемками сут такы, котры, як ся довiдают, же особа, з котром по свому бесiдуют, єст греко-католиком, знакомство кiнчат. Знам, и для ня вiра єст важнiжша од нацийi, знам, же чыстота вiры єст важна, же з iнновiрцями не є спiльного євхаристийного стола, але коли сьвященик або и єпископ казалбы мi не бесiдувати з людми iншого вiроiсповiданя, не послухам. Мою неслухнянiст зродили сами єгомосьцi, фурт наказуют нам чытати Сьвяте Писмо. Чытам и находжу там цiнны дороговказы: о новi заповiди (заповiди любови), о тiм, хто перши має метати камiн (за то не мечу) и о несуджыню ближнього свого. Но и о тiм, же християнин навет ворогiв своiх любити має, тiж забыти не можеме. Адже братя, Лемкы, любме ся, не ворогуйме.

Но штож вам на конец можу ищы повiсти, смотте тот ЗмиєвыйТраяновый вал iснує до гнеска, навет зубиска 1000-лiтньой iсторийi до цна го не перемоволи. Пишу, бо хочу, жебы нашы змиєвы валы скоро счезли з лиця землi. Мысме прецiн в девятдесятьох девятьох процентах християнами, адже памятайме и о тiм, же Бог не хоче, жебы сонце заходило над нашым гнiвом. Прецiн не вiльно нам ся молити, коли маме даякi жаль до брата або сестры. Сьвяте Писмо завертат нас з дорогы на спiльну молитву в церкви и скорше каже нам з братом и сестром ся помирити. Коли так робыти будеме, товды змиєвы валы ци змиєвы фосы сами зчезнут. Інше вiроiсповiданя в ничiм не повинно нам бороздити, прецiн Сьвяте Писмо єст єдно, а Сьвята Первiсна Церков дозволяла аджи на вiнчаня християнина з поганином, правда з добрым поганином. Добри то такi, котри свому сопруговихристиянинови дозволит по християньски жыти и спiлны дiты вчыти вiры в Ісуса Христа.

Задумую ся над тым, ци наше християньство стоiт на головi ци може адже юж и на ухах. Може ся мылю, але хыбаль нi, коли тых, якы нас практыкуючых християн кличут до одвиджаня самiтных и старшых Лемкiв, до дiлiня ся з нима вiльным часом, вiльным мiсцьом в автi и добрым словом – часто маме за ненормальных. Знам, «ненормальнiст» – то барз деликатне повiджыня, але не годит ся голосно повтаряти ту падаючы товды епiтеты. Сами подумайте, хто ту єст ненормальни? Лем нормальным Лемком не хочу быти, най си дахто має ня адже и за божевiльного, а што мi там, найважнiжше, жебым лем Християнином был.

1. Семан Мадзелян, «Повiчте мi, добры люде».

Поділитися: