ПОДІЇ ■ №37, 2018-09-16

«Коли щось бахнуло в мікрофон, звук немов нагадав мені вибух, і перша моя реакція була: лягти на підлогу. Ще за мить усвідомила, що я в Щеціні. Довго ще мені доведеться відвикати від фронту», – каже перед початком нашої розмови Вікторія Мірошниченко – «РУДА», полтавська волонтерка з батальйону «Луганськ-1», парамедик та Народний Герой України. За професією вона дизайнерка і ніколи не думала, що може вдягти форму і піти воювати.

Вікторія Мірошниченко відвідала нещодавно Щецін і як спеціальна гостя взяла участь у XXI «Днях української культури». Від початку війни вона як волонтерка тісно співпрацює з головою Щецінського відділу ОУП Іваном Сирником та парохом греко-католицької парафії о. Робертом Росою.

– Коли в Україні почалася війна, я взагалі не роздумувала над тим, чи йти, чи не йти на фронт, оскільки просто знала, що я маю там бути. Насамперед я їздила як волонтерка з допомогою, однак швидко зрозуміла, що їздити з Полтави на схід дуже складно, на це витрачається багато коштів як мінімум на пальне. До цього я багато часу проводила на сході, тож прийняла рішення залишитися на фронті і допомагати хлопцям як волонтерка і парамедик, – розказує В. Мірошниченко.

Спочатку «РУДА», майже не виїжджаючи додому, працювала в Донецькій області, однак у 2015 році хлопці з батальйону «Айдар», які в той час виходили на ротацію, попросили її взяти під опіку вагітну дівчину Іночку з Луганська, яка була сиротою.

– Коли я її побачила, перше відчуття, яке в мене з’явилося, було бажання її захистити та допомогти. Зараз Іночка – це моя донька, яка подарувала мені чудового онука, котрому вже три роки. На той час Іночці необхідна була матеріальна допомога, тому мені довелося думати про те, як працевлаштуватися у Луганську. Тоді мені запропонували піти в батальйон «Луганськ-1». Бійці з цього батальйону – це справжні патріоти, оскільки, живучи на окупованій території, вони не поїхали на Західну Україну відсиджуватись як біженці, а взяли зброю в руки і пішли захищати свою країну. Це дійсно люди з Україною в серці. Бо бути патріотом на Заході – це природньо, у той час як на Сході патріотизм іноді вартує життя. На Сході прапор став чимось неймовірним, бо коли твою Батьківщину захопив ворог, а потім її звільняють наші війська й люди мають можливість вивісити український прапор – для них це щось справді надзвичайне, – розповідає далі Вікторія Мірошниченко.

З того часу «РУДА» залишилась на Луганщині. Попри те, що за чотири роки неодноразово ризикувала своїм життям, вона ніколи не шкодувала, що пішла на фронт: Вікторія захищає свою країну, яку кохає понад життя. І це не порожні слова. На фронті багато таких, як вона, які ціною свого життя не пустили війну далі.

– Коли тобі треба врятувати країну, ти не думаєш про те, що тобі страшно. Треба раз туди поїхати, і ти вже не уявлятимеш життя без цього – там дійсно все справжнє: як відчуття, так і стосунки. Тому при зустрічах існує звичка обійматися, оскільки ти не знаєш, чи побачиш цю людину ще раз. На війні цінується кожна хвилина, – каже В. Мірошниченко.

З Іваном Сирником та о. Робертом Росою «РУДА» познайомилась саме на Сході, де українські волонтери передають допомогу від нашої громади та поляків. Українці з Помор’я допомагають бійцям на фронті та цивільному населенню на Сході (насамперед це медична допомога та харчові продукти), а також підтримують дітей з Луганської області. У них є спільні підопічні в Кременецькому інтернаті інвалідів, де проживають діти, яких Вікторія Мірошниченко називає «сонячними». Крім того, І. Сирник та о. Р. Роса разом з В. Мірошниченко завдяки великій кількості благодійників з Польщі опікуються також луганським будинком «Малятко».

– Я дуже вдячна всім українцям та полякам, які допомагають нам та підтримують Україну. Окрім Польщі, в мене є друзі в Італії, Іспанії, Португалії, і там всюди переживають за Україну. Важко передати, наскільки це велика підтримка та «міцне плече» для нас. Це приклад того, що між нами немає кордонів, – каже зворушена В. Мірошниченко. До Польщі «РУДА» приїхала разом зі своєю сестрою, яка сидить за кермом її бойового автомобіля.

За словами Вікторії, сьогодні допомога потрібна насамперед добровольчим підрозділам, які й далі воюють на сході України, а також парамедикам-волонтерам, які знаходяться у зоні бойових дій без оплати та відповідного забезпечення. Крім того, волонтерські реанімобілі, які, як правило, закуповували друзі з-за кордону, сьогодні потребують обладнання. Допомога потрібна також дітям, які живуть у дитячих інтернатах чи притулках. Як зазначає В. Мірошниченко, ідеться не лише про матеріальну допомогу, а насамперед про можливість знайти дітям друзів.

– Це сироти, тому мені дуже приємно, коли діти відчувають себе потрібними цьому світові, коли вони не мають комплексів. Тому дружба зі Щеціном для мене значить дуже багато: наші діти знають, де він розташований, вони знають, що там – їхні друзі, – переконливо каже В. Мірошниченко. Сьогодні в домівці ОУП можна побачити малюнки з відбитками дитячих долонь та написом «ми вдячні Щеціну».

На завершення нашої зустрічі питаю В. Мірошниченко, чи було щось, до чого їй було важко звикнути на фронті.

– Єдине – мама не могла до мене дзвонити, коли хотіла. Я заборонила їй дзвонити у будь-яку хвилину, бо, якщо я не підіймала слухавки, у мами починалися істерика та паніка, що мене вбили. Тому я сказала: дзвоню тільки я. А так за бажання мені вдавалося навіть ходити з манікюром та зачіскою. Бо як би там не було, я жінка, і доглядати за собою можна навіть на фронті та на передовій, – сміючись, каже «РУДА».

В. Мірошниченко зізнається, що, коли під час війни їхала на Схід уперше, вона ненавиділа місцевих жителів, оскільки через них триває війна і гинуть її друзі. До сьогодні в її телефоні багато номерів, за якими вже ніхто ніколи не візьме слухавку, однак у Вікторії не вистачає сили, аби їх видалити. Однак, коли вона познайомилася з мешканцями Донбасу, які так само є проукраїнськими людьми та патріотами, її ставлення одразу змінилося.

– Повірте, там є заради кого воювати. Ми не воюємо за територію та землі, а воюємо за українців, – впевнено каже В. Мірошниченко. Із фронту вона повернеться тільки з перемогою! ■

Поділитися: