Мацєй Пйотровський ■ ПОГЛЯДИ ■ №29, 2022-07-17

Біографія Зеленського на польській пошті. Синьо-жовті прапори на офіційних і приватних будівлях. Проукраїнські (та антиросійські) мурали, банери, графіті. Простір польських міст ніколи не був так наповнений символікою дружби з Україною чи з будь-якою іншою державою або організацією. 

До Польщі із початку повномасштабної війни до середини травня приїхали 3 мільйони осіб з України, що не викликало масштабного соціального конфлікту (хоча, звісно негативні випадки та тенденції траплялись), а навпаки – хвилю демонстративної симпатії. Хоча революційні події в Україні у 2004 і 2013-14 роках спричиняли суспільний інтерес поляків, це ніколи не мало такого масштабу, як вибух проукраїнських емоцій після початку повномасштабної російської військової агресії.

Однак такий розвиток подій не був очевидний із самого початку. Ситуація формувалася дещо інакше ще до середини лютого 2022 року. Польське суспільство було збентежене і стурбоване концентрацією російських військ біля кордонів з Україною. Польська влада ще не так помітно долучалася до військової допомоги Києву – уряд, скоріше, зайняв вичікувальну позицію. У показових поставках зброї домінували Великобританія і США. Польща стояла в тіні, що викликало певне збентеження натівських союзників. 

Однією з відповідей на питання, чому польсько-українські відносини настільки пожвавились після 24 лютого, може бути позиція саме двох суспільств, а не планова політика урядів. Щоби краще це зрозуміти, варто повернутися ще на кілька місяців назад. У 2021 році три організації – Фонд ім. Фрідріха Еберта, Колегія Східної Європи та Українська призма – оприлюднили спільне масштабне дослідження під назвою «Поляки та українці у повсякденних контактах». Це цікавий документ епохи – стоп-кадр з довоєнного часу. 

Висновок дослідників наступний: наші народи відносно добре знали одне одного (враховуючи «асиметрію відносин» – тобто те, що українці краще проінформовані про Польщу, тутешню мову та культуру, ніж навпаки). «В обох країнах значна частина респондентів не висловлювала жодних негативних стереотипів та наголошувала на схожості та близькості двох народів, що є добрим знаком для майбутньої співпраці» – писали дослідники. При цьому у 2021 найгіршою частиною польсько-українських взаємин 50% опитаних в обох країнах назвали політичні відносини. 

Науковці передбачали тоді, що на нас чекає стабільний час «нормальних», «добросусідських» взаємин між народами. «Загалом це дослідження знаменує настання плюралістичної доби, коли польсько-українські відносини розвиваються на відмінних рівнях. Це стосується взаємодії між людьми різного віку, різної зайнятості, вихідцями з різних регіонів та з різними мовними навичками. Ця демократизація відносин та їхня різноманітність передбачає, що на зміну конфліктним темам минулого прийдуть більш звичні взаємодії», – писали автори звіту.

Так би, певно, і сталось, якби не війна. Замість формування цих «звичних» взаємин ми отримали майже революційну ситуацію. У дослідженні TGM Research з березня 2022 року видно, як на це реагували поляки. 80% опитаних висловили тоді думку, що «поляки й українці повинні триматися разом», майже стільки ж – що Польща повинна приймати біженців. Натомість 61% респондентів сказали, що особисто знають когось із України – це найбільше число з-посеред європейських країн (Італія – 40%, Угорщина –  30%, Німеччина – 25%).

Натомість бачення ситуації українцями показує звіт «Біженці з України у Польщі», підготовлений компанією та фондом EWL у співпраці з Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету. Згідно з цим дослідженням, 36% людей обрали Польщу як місце прихистку, тому що ця країна «найближча Україні в культурному плані». 27% та 24% відповідно їхали сюди, бо мають друзів/знайомих або родичів, а 19% – бо «поляки дружньо ставляться до громадян України». Лише 6% опитаних висловили побоювання щодо «дискримінації через походження» – більші проблеми люди вбачали у пошуку роботу (42%) чи слабкому знанні мови (38%). Схожі дані подає Міждисциплінарна лабораторія дослідження війни в Україні. Згідно з їхніми даними, біженці їхали до найближчого західного сусіда, бо там уже були їхні рідні та друзі (44%), а також через те, що «Польща близька за культурою та мовою» (42%) та «до Польщі можна було швидко потрапити з України» (25%). 

Соціологія з 2021 року показує нам, що поляки й українці були ментально добре підготовлені до раптової інтенсифікації контактів. Процес інтеграції обох народів, який тривав останні вісім років, дав основи для того, щоби люди могли налагодити стосунки у цей буремний час без масштабних конфліктів чи політичних сварок. Держави й уряди були готові до цього гірше, реагували із запізненням. Саме громадяни та неурядові організації, часом – представники локальних адміністрацій, були на місці першими. Натомість держава була змушена підкоригувати свою політичну лінію відповідно до суспільних рухів і ініціатив. Початкова пасивність чи обережність уряду перетворилась у те, що ми бачимо зараз – ефективну та сильну політичну і військову підтримку України. Важливу роль в цьому відіграли, на мою думку, саме суспільні настрої та хвиля взаємної солідарності по обидва боки кордону. 

Спонтанна реакція польського суспільства була гідною захоплення. Але тепер на нас чекає складний процес довгострокової інтеграції нових жителів Польщі. У ньому дуже велику роль повинні відігравати держава і місцеве самоврядування, ефективна адміністрація, яка буде організовувати систему охорони здоров’я чи освіти. Варто визнати, що перед нами ще – довгий шлях.

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*