Павло Лоза ■ ІСТОРІЯ ■ №22, 2020-05-31

У червні 2001 року Іван Павло II приїхав з офіційним візитом до України, де молився у Києві та Львові. Під час цих відвідин виступав український хор «Синтаґма» зі Слупська. Це був єдиний приїзд папи до України, але багато хто мав можливість зустріти Івана Павла ІІ під час його подорожей до інших держав. Українці з Польщі пам’ятають ці події. Деякі його зустрічі з громадою мали історичне значення, як-от візит до Перемишля 1991 року.

Іван Павло ІІ у Перемишлі 2 червня 1991 року. Фото з cerkiew.org

До 1946 року кафедральним собором Перемиської єпархії Греко-католицької церкви був нинішній парафіяльний костел святої Терези та монастир кармелітів босих. Коли після 1989 року УГКЦ у Польщі знову стала легальною, її керівництво звернулося з проханням про повернення собору. Іван Павло ІІ, який 2 червня 1991 року приїхав до міста, вирішив передати кармелітську церкву назад греко-католикам. Тоді почалася так звана «окупація» костелу представниками польських середовищ, які не пустили папу до святині. Атмосфера була дуже напруженою. Тоді Іван Павло ІІ вирішив, що римо-католики залишаться у монастирі кармелітів, а греко-католики отримають сусідній єзуїтський костел. Нині ця святиня є кафедральним собором Української греко-католицької церкви у Польщі.

Цікаві спогади має також парох греко-католицької парафії у Ґурові-Ілавецькому – отець Іван Лайкіш. Його розповідь опублікована на парафіяльному сайті. У серпні 1991 року в Любліні проходив Конгрес теологів Центрально-Східної Європи, на який делегували отця Івана. З учасниками заходу захотів зустрітися Іван Павло ІІ. У той час у Ченстохові проходили Світові дні молоді, які він відвідував. Зустріч відбулась у бібліотеці ченстоховського монастиря.

«Папа звернувся до присутніх. Він був дуже зворушений. Відчувалося, що хоче забрати весь біль і страждання від тих, хто ще недавно був за «залізною завісою», та обдарувати їх утішним словом. Попри завантажену програму, він забажав побачитися віч-на-віч із кожним учасником конгресу. Тому і я маю спогади про неповторну зустріч», – згадує парох із Ґурова-Ілавецького. «Я назвав своє ім’я та сказав, що служу священником перемиської єпархії, «яку Ви щойно відновили». Він відповів: «Я знаю Перемишль, знаю. Іди, ти там потрібен». Я схилився, щоб поцілувати його руку, а Він мене пригорнув. Це була неповторна мить, зустріч, яка ніколи не забудеться».

Cлід теж згадати, про святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України у Ватикані у 1988 році. Там виступав студентський хор «Тисячоліття», який зібрав українську молодь з усієї Польщі. Хором диригував Ярослав Полянський. У рамках відзначень відувся концерт хору за учасіт Папи Івана Павла II.

Особливі спогади іззустрічі з попю римським мають українці з Кракова. У 1997 році вони молилися разом із папою у каплиці перших мучеників Київської Русі – св. Бориса і Гліба, яку спроєктував Юрій Новосільський. Святиня знаходилася при Фонді святого Володимира – хрестителя Київської Русі. Саме Іван Павло ІІ під час своєї першої прощі до Польщі говорив про вшанування хрещення Русі в Києві 988 року, тож ця ініціатива стала можливою також завдяки йому. Невипадково основою Фонду св. Володимира стала нагорода Фонду Івана Павла ІІ, якої удостоївся професор Володимир Мокрий за «суспільну діяльність для польсько-українського примирення й зближення», а також за важливі наукові досягнення, які «вказують на християнське коріння української культури».

З українцями з Варшави папа зустрічався двічі. Уперше – коли відвідав церкву отців василіян на вулиці Медовій. Свій візит 14 червня 1987 року він не анонсував із політичних причин. Папа бачився тоді лише із місцевою очільницею українських сестер служебниць та двома ченцями. Папа привітав їх словами: «Слава Ісусу Христу» та поцілував ікону у церкві. 11 червня 1999 року він зустрівся у святині з греко-католицькими ієрархами та вірянами.

Багато хто з представників української громади їздив до Ватикану. Михайло Янковський з Варшави зустрівся з папою, коли поїхав до Апостольської столиці зі своєю бабусею. Ось його спогади:

«Мені було 6 років. Бабуся сказала, що ми їдемо до Ватикану на зустріч із папою римським. І ми поїхали. Пішли на літургію, де було багато людей, усі – набагато вищі за мене, а я, шестирічний, низенький, як на свій вік, одягнений у козацькі шаровари та вишиту сорочку, стою з бабусею десь позаду і нічого не бачу. Я відчуваю повне розчарування, адже я навіть вивчив вірш, бабуся Стеся пообіцяла мені, що я їду до папи, що він мене чекає. Моя чудова бабуся було трохи «шаленою», тож раптом вона повертається до одного з чоловіків зі швейцарської гвардії і каже: «Йди!». І я біжу, скільки маю сил. Це все було незадовго після нападу на Івана Павла ІІ, молитва припиняється, мене намагаються зловити, а я посеред цього червоного килиму біжу до папи, хапаюся за сутану, опиняюся в повітрі, бо руки мої вхопилися за одяг папи, а ноги тримають охоронці. Іван Павло ІІ призупиняє літургію – пригадую, як він відсторонив усіх помахом руки – обіймає мене і я розповідаю йому вірш, який я пам’ятаю до сьогодні. Я отримав на тій зустрічі вервицю, а фото з неї поширили італійські газети.  Пам’ятаю, що ніколи у своєму житті не почувався настільки захищеним».

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*