Іванна Килюшик ■ КУЛЬТУРА ■ №2, 2021-01-10

16 грудня відбулася літературна онлайн-зустріч із Аґатою Арашкевич та Ґабріелою фон Сельтманн, присвячена творчості Зузанни Ґінчанки. Говорили про складне та коротке життя поетки, її унікальну творчість на пограниччі трьох культур; про її радикалізм, революційність, надчутливість та бачення речей, яке які залишаються важливими та актуальними й сьогодні.

Зузанна Ґінчанка (Зузанна Ґінзбург) – поетка єврейського походження. Народилася 1917 року в Києві, померла 1944 року у Кракові. Коли їй було 27 років, її арештували агенти гестапо, катували і стратили незадовго до закінчення ІІ Світової війни. Попри те, що Зузанна за своє коротке життя видала лише невелику збірку поезії, вона залишила після себе цінний літературний доробок. Ґінчанка була не лише візіонеркою у міжвоєнному світі богеми, а й талановитою поеткою, яка творила на пограниччі трьох культур.

У зустрічі взяли участь дослідниці її життя та творчості: Аґата Арашкевич та Ґабріела фон Сельтманн. 

Аґата Арашкевич – докторка гуманітарних наук, літературознавиця, мистецтвознавиця, феміністка. 2001 року опублікувала монографію «Оповідаю Вам своє життя. Меланхолія Зузанни Ґінчанки». Аґата була координаторкою виставки сучасного мистецтва, присвяченої поетці, під назвою «Тільки щастя є правдивим життям» у Музеї літератури у Варшаві 2016 року. Крім цього, вона співорганізувала відкриття пам’ятної дошки на будинку № 26 на вулиці Миколаївській у Кракові, у якому Зузанна Ґінчанка переховувалась у 1943-1944 роках. Арашкевич опрацювала збірку поетки і підготувала до неї післяслово; книга вийшла друком у 2017 році під назвою «Мудрість як розкіш». 

Ґабріела фон Сельтманн – міждисциплінарна художниця, режисерка, аніматорка культури. Один із її проєктів, «Гінчанка. Жар-птиця», натхненний поезією і життям – це виставка з елементами концерту, театрального та візуального мистецтва, що представляє глядачеві Зузанну Ґінчанку – поетку, емансиповану жінку, єврейку. 

Модерувала зустріч Олександра Іванюк – засновниця літературного клубу «По-сусідськи».

Аґата Арашкевич зазначила, що вже деякий час помітна своєрідна «мода» на Зузанну Ґінчанку, входження в її світ. Книга Аґати, яка вийшла у 2001 році, – це спроба відтворення біографії і творчості поетки.  Для неї було важливо  показати Ґінчанку як радикальну, революційну постать.

Ґабріела фон Сельтманн, своєю чергою зі свого боку, розповіла, що відкрила для себе Зузанну у 2012 році. Познайомившись з її поезією, Ґабріела вирішила, що треба зробити якийсь проєкт, який би доніс ці вірші до людей, що нічого не знають про авторку. 

У Ґінчанці є сила і безкомпромісність. Аґата розповіла, що з перспективи писаної жінками літератури ці авторки набувають символічного значення. У 20-30-х роках ХХ століття дебютує багато жінок, і вони впроваджують якісні зміни до прози, якою доти займалися переважно чоловіки. Ці нововведення полягали в оприявненні чогось органічного та інтимного, внутрішніх переживань, ретроспекції; це було письмо, що відходить від правил. Ґінчанка вписується в цю тенденцію: її твори багаті на неологізми, а писати вона почала ще у десятирічному віці. Найбільше віршів з’явилося між 16 та 22 роком її життя.

«Незабаром в Парижі виходить польсько-французький документальний фільм про її життя. Вона була генійкою, «дорослою в ранньому віці». Дуже юна дівчина, добре освічена, але ще не жінка. Попри це, її роздуми надзвичайно проникливі. Як вона, наприклад, інтерпретує Єву у порівнянні до Адама? Єва – та, хто пізнає та має відвагу; мова яблука відкриває таємниці світу. Вона всьому надає іншого значення, працює з мотивами жінки в культурі, зі стереотипами. Ґінчанка створила свій проєкт культури, дуже феміністичний із сьогоднішньої перспективи. Вона змінює значення дотику, візуальності, того, що абстрактне, і того, що органічне, тілесне. Безкомпромісним є її погляд на культуру і з точки зору жінки, і з точки зору людини єврейського походження. Ґінчанка не мала польського паспорту, але прекрасно розуміла націоналістичну ідіому польської культури. Візьмімо, до прикладу, її останній вірш «Non omnis moriar»: його пише молода жінка перед лицем світового катаклізму, яким є Голокост. Вона розуміла, що помре за те, ким є, або за те, ким її вважають інші. Вона писала польською, тобто з позиції асиміляції з польською культурою. Єврейськість була стигмою, і Ґінчанка мусила це прийняти. Коли ми читаємо її сьогодні, потрібно розуміти, що вона була аутсайдеркою, але говорила: я маю право сказати дещо важливе, я говорю дещо важливе. Вона порушувала теми арійської ідентичності, польської націоналістичної культури. Мала сміливість сказати радикальні речі. Вона пропонувала змінити культуру та світ, і в цьому полягає її революційність», – розповіла Агата.

Вони з Ґабріелою погодились, що, можливо, радикалізм, революційність та надчутливість, що допомогли Зузанні по-іншому подивитись на речі, властиві їй через походження. Вона народилась у Києві в родині асимільованих євреїв, пізніше жила в Рівному (де сходилися українська, польська та єврейська культури), Варшаві, Львові. Її першою мовою була російська, якою розмовляли вдома, також вона знала ідиш, але, навчаючись у школі, вибрала польську. Також Ґінчанка володіла французькою. Усе це вплинуло на її творчість: вірші поєднують елементи різних культур. 

Ґабріела та Аґата розповіли також, що, попри позицію Зузанни, суспільство не було до неї відкритим через її походження та антисемітські рухи тих часів:

«Хоча Зузанна писала польською, змінила своє прізвище на польський манір, належала до еліти і мала більше можливостей спілкування з освіченими людьми, жилося їй складно. Вона зазнала утисків через своє єврейське походження, були труднощі з навчанням у Варшавському університеті, де студенти не пускали євреїв на заняття, змушували їх сидіти за останнім партами. У Польщі тоді панував антисемітизм, популярною була концепція гомогенної країни. Це був дуже тяжкий час. Одного разу на костюмованому балу Ґінчанка з’явилась з валізкою із написом «Мадагаскар», бо тоді з’явилася ідея вислати туди євреїв з Польщі». 

«Зузанна показує, що сьогоднішній світ має ті ж самі проблеми: він закритий до інакшості, нововведень, відмінних ідентичностей, національних і етнічних меншин. Ґінчанка якраз є аутсайдеркою, представницею меншини, але вимагає для себе прав, які повинна мати від народження. Вона була символічною громадянкою європейської та світової культури, і нею залишається сьогодні», – підкреслила Аґата.

Зустріч організував Український дім у Варшаві в межах проєкту «Інтеграція через літературу ІІ», який має на меті розвиток діалогу культур.   

Поділитися: