Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ №17, 2015-04-26
Від 2012 триває слідство у справі примусового виселення 1947 р. польських громадян української національності з південно-східної території Польщі. Зараз прокуратура прослуховує свідків, тобто людей, депортованих під час Акції «Вісла». Як і коли завершиться слідство, важко сказати.
Інститут національної пам’яті в Польщі (ІНП) розпочав восени 2012 р. слідство у справі «комуністичного злочину, що становить злочин проти людства, скоєний 1947 року функціонерами Польської комуністичної держави, який полягав на примусовому виселенні польських громадян української національності з південно-східної території Польщі в результаті рішення органів комуністичної держави про проведення Акції „Вісла”, що становило порушення прав людини до самовизначення та серйозне переслідування цих осіб з огляду на їхню належність до даної національної групи». Таке рішення прийняв 8 жовтня 2012 р. прокурор Ґжеґож Малісевич з Відомчої комісії переслідування злочинів проти польського народу ряшівського відділення ІНП.
– Ми дослідили та зібрали вже архівну документацію, яка торкається Акції «Вісла». Зараз проводиться прослуховування свідків, тобто осіб, які були переселені в рамках цієї операції, – пояснює Ґжеґож Малісевич, за оцінкою якого таких людей, яких треба прослухати є багато.
– Важко оцінити, коли все завершиться, бо є дуже багато людей, до яких треба нам потрапити та перепитати. Звичайно, що більшість таких осіб живе у північно-західній Польщі. Тому свідків перепитуємо не ми, а, найчастіше, відділення поліції та прокуратура, поблизу яких проживають такі особи, – інформує прокурор.
Довести злочин
Невідомо, скільки свідків Акції «Вісла» вже давали свої покази і не визначено кількості осіб, яких прокурори хотітимуть переслухати.
– Якщо довідуємося про якогось чергового свідка, то пробуємо до нього потрапити. Такий наш обов’язок, — заявляє прокурор.
Серед осіб, які вже були прослуховувані як постраждалі і свідки у справі переселення 1947 р., був зокрема Мирон Туцький — виселенець села Гути-Поруби (сьогодні живе у Перемишлі).
– Мого батька питали про обставини виселення, як воно виглядало, як депортація закарбувалася в його пам’яті, чи били людей, чи знущалися над ними. Певно, на основі свідчень свідків хочуть дослідити, чи був злочин, чи його не було. Для багатьох це дуже емоційні питання, – вважає Марія Туцька, дочка Мирона Туцького, яка зголосилася зі своїм батьком на прослуховування.
– Прокурор хотів теж довідатися про умови, в яких мій батько проживав на виселенні. Хотів знати, чи він жив у державно-сільському господарстві (PGR – поль., ред.), чи отримав свою землю, – продовжує М. Туцька.
Після отримання повідомлення прийти на прослухування в характері свідка, у поліцію пішла теж Стефанія Тима (з дому Лихач), переселена з Молодича (сьогодні живе у Лігниці.) Хоч прокурор Ґжеґож Малісевич зазначає, що свідків питають про саму депортацію та в який спосіб і в яких умовах їх виселено, де жили і де їх переселено, то не завжди так є. Софія Тима, яка була зі своєю мамою Стефанією на прослуховуванні, розказує, що поліція питала не так про саме переселення, як про справи, пов’язані з убивством цивільного населення, вчиненого солдатами Народного польського війська в Молодичі 1945 р.
– Поліцейський вислухав маму, коли вона розповіла, що знала у справі вбивств у селі, однак коли йшлося про саме переселення, то я не почула жодних питань, які б відносилися до депортації 1947 року і її обставин, – заявляє Софія Тима.
Здається, найбільшою проблемою є те, що особи, які повинні бути свідками, не завжди погоджуються свідчити.
– Мій батько погодився бути свідком. Ми самі цього хотіли. У Перемишлі ми зібрали наших переселенців, які були зголошені на прослуховування. Але не всі погодилися піти свідчити, – жаліє М. Туцька.
А саме свідчення матимуть вплив на те, як завершиться справа.
Від Ряшева до Страсбурґа
Об’єднання українців у Польщі 2007 р. звернулося до ІНП з проханням розпочати слідство проведення Акції «Вісла» і вказувало на те, що під час виселення були ознаки геноциду (ludobójstwa – ред.) і комуністичного злочину. ІНП не відразу повідомив про своє рішення, а був зобов’язаний негайно прореаґувати у випадку, якщо є підозра такого злочину. В грудні ІНП передав справу до свого відділення у Ряшеві. До липня 2008 р. ОУП вірило, що справа буде вирішена позитивно і розпочнеться слідство. На це вказувала кореспонденція. Проте 1 липня 2008 р. до ОУП прийшло рішення про відмову слідства. У його обґрунтуванні подано, що не можна встановити компетенції Президії Ради Міністрів Польщі і тим самим визначити, чи вони вийшли поза свої повноваження, крім цього, більшість з них померла. Додатково Акція «Вісла», на думку прокуратури у Ряшеві, була превентивною, а не репресивною дією і не мала на меті повного винищення українського населення, тому не є злочином проти людства, навіть коли траплялися «поодинокі злочинні випадки». У відповідь на таке рішення уповноважений ОУП у цій справі Петро Федусьо склав скаргу. Далі справу перекидали від Районного до Окружного суду у Варшаві, а останній хотів передати до Окружного суду у Ряшеві. Хто має зайнятися справою, вирішив Апеляційний суд Варшави. Окружний суд столиці 28 вересня 2009 р. відкинув скаргу ОУП і підтримав рішення про відмову у провадженні слідства.
ОУП змушений був подати скаргу на Польщу у Європейський трибунал прав людини в Страсбурзі, що сталося 19 березня 2010 р. Але Трибунал відкинув скаргу. Лише внаслідок змін 2011 р. у керівництві ІНП і завдяки рішучій позиції члена Ради ІНП, історика Ґжеґожа Мотики, який переконав керівництво ІНП, що Акція «Вісла» є злочином і мала примусовий характер, а також у тому, що прокурорське провадження не проаналізувало юридично-карної сторони рішення Президії Ради Міністрів, а тому обов’язково необхідно провести слідство. Його зараз проводить Відомча комісія переслідування злочинів проти польського народу (Ряшівське відділення ІНП). ■
