Богдан Тхір ■ ГРОМАДА ■ 2010-03-04
{mosimage}
Рідко коли приміщення українських шкіл у Польщі у вихідні дні стоять порожніми. Тут завжди кипить життя, постійно, або відбуваються додаткові дидактичні заняття, або йде підготовка до чергових урочистостей, або проводяться заплановані раніше культурні чи спортивні заходи. Зрештою, саме так повинна виглядати праця установ, де формуються характери майбутніх активних членів нашої громади.
Українські школи віддавна реалізують ідею відкритих дверей, стають для місцевих спільнот своєрідними центрами українського культурного життя. Однак для цього потрібно, щоб кожного року заповнювалися вони новими хвилями учнів. Проте демографічна криза не оминула й наше середовище. Статистика невблаганна і показує, що дітей маємо щораз менше, і, природно, усе менше учнів з’являється в українських школах. Директори шкіл вже давно усвідомили, що треба бути відкритими та завчасу подбати про майбутніх школярів. Цьому, зокрема, служать агітаційні зустрічі під назвою “Дні відкритих дверей”. Оголошують про них наперед, а сама ідея полягає в тому, щоб майбутній учень та його батьки особисто зустрілися з вчителями, пізнали школу з усіма її приміщеннями, відчули смак майбутнього навчання.
У Ґурові-Ілавецькому Комплекс шкіл з українською мовою навчання 20 лютого відкрив навстіж свої двері, щоб привітати місцевих мешканців, а також тих, хто приїхав з Кандитів, Бартошиць, Лідзбарка Вармінського, Ольштина й Бань Мазурських. Для них була підготовлена спеціальна програма, метою якої було не тільки показати й розповісти, але й включити майбутніх учнів у дидактичний процес.
Гостей привітав директор Мирослав Олійник, віддавши зразу слово молоді з ліцею – бо ж хто, як не вона, найкраще розкаже молодшим колеґам про те, чого ті можуть очікувати від школи. Після мультимедійної презентації, у якій організатори постаралися показати зафіксовані об’єктивом фотоапарату найцікавіші моменти шкільного та гуртожиткового життя (уроки в окремих кабінетах, спортивні заняття, танцювальні вправи, репетиції художніх колективів, заняття з різних видів ремесла, дозвілля тощо) майбутні учні, поділені на кілька груп, подалися до класів, щоб взяти участь в уроках, під час яких вчителі пропонували вправи, проте оцінок в журнали не ставили.
Директор був повний оптимізму:
– Ми не маємо чого соромитися, навпаки, ми горді тим, що в нас є саме така школа й такі учні. Сорок років існування до чогось зобов’язують, тому ми намагаємося стояти на висоті завдання, яке поставила перед нами громада. Сьогодні приїхали до нас учні з гімназій, де навчають української мови. Але не тільки – прибули також ті, хто не має змоги її вивчати. Ми нікого не відкидаємо, знайдеться місце для кожного, хто хоче вчитися. Усім гостям ми показуємо наш навчальний заклад таким, яким він є на щодень. Вчителі відкрили кабінети, підготували вправи, щоб кожен, хто до нас приїхав, міг відчути смак майбутнього навчання. Але не тільки: пропонується і широкий вибір додаткових занять – художніх, наукових, мовних та ще багато інших, – відзначив М. Олійник. – Важливо й те, щоб гімназисти на власні очі побачили наш новий, просторий будинок з обладнанням, якого у багато де ще довго може не бути, щоб порозмовляли з майбутніми вчителями та вихователями і вирішили разом із батьками, як проведуть найближчі роки. Зокрема, від вересня цього року ми пропонуємо учням навчання у щойно відкритому гастрономічному технікумі. Гадаємо, що в нашому реґіоні, де щораз краще розвивається туризм, така пропозиція потрібна і вчасна, – сказав М. Олійник.
Сорок років тому в Ґурові-Ілавецькому був лише один клас при польському ліцеї. Тепер тут дбають про своє минуле: у невеликому, однокімнатному шкільному музеї згромаджено цікаві, насичені сентиментом пам’ятки. Тут є давні, писані від руки хроніки, фотографії, документи, інструменти, на яких колись грали шкільні артисти, та багато іншого. Зберігся навіть старий телевізор покійного вже вчителя української мови Теофіля Щерби. Саме від відвідин музею майбутні ліцеїсти починають знайомитися зі школою. Наразі експозиція для них мало що говорить, але свідомість вартості нагромадженого приходить з роками, її особливо високо цінують випускники, які час від часу навідуються до школи, яка має за собою дуже колоритне минуле.
У математичному кабінеті учнів чекають задачі й приклади для розв’язання. Декого це дивує, але присутність доброзичливих учителів та старших колеґ швидко розбиває стіну несміливості й через кілька хвилин усі дружно заповнюють аркушики паперу рядами математичних знаків. Подібне відбувається і в кабінетах української мови, інформатики, біології, хімії, іноземних мов. З фізикою чи хімією можна навіть познайомитися ближче, беручи участь у коротких, проте цікавих експериментах. Ці зустрічі важливі так само для учнів, як і для вчителів. Стає цікавіше і зрозуміліше, як виглядатиме в майбутньому навчання.
Час біжить швидко і декому треба вже їхати додому, але дехто з гостей вирішує залишитися – для них приготовлено зручний нічліг у гуртожитку, умови проживання в якому дехто порівнює до рівня тризіркового готелю. Тут також організатори підготували несподіванку своїм гостям: вони могли протягом цілого дня – звичайно, під опікою педагогів – перевірити свої здібності й представити їх у конкурсі “У мене є талант”. Таланти виявилися у сфері пантоміми, міні-драми, співу, моди й кухні. Зокрема, великою популярністю тішилися тістечка, спечені в майстерні майбутнього гастрономічного технікуму.
Про те, як провели в школі час протягом “Днів відкритих дверей”, молоді люди розповідали досить стримано. Можливо, почувалися несміливо в просторому будинку, плутанині довгих коридорів та в товаристві ще не дуже добре знайомих учителів. Однак у гуртожитку залишилася ночувати чимала групка майбутніх ліцеїстів, а це вже знак, що умови навчання та проживання сподобалися і можна подумати про нову адресу.
У квітні шкільний комплекс ще раз організовуватиме подібний захід. Тут сподіваються, що навесні буде більше охочих, щоб відвідати, подивитися й спробувати повчитися в іншому режимі, ніж у гімназії.
“Наше слово” №10, 7 березня 2010 року {moscomment}
