Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №39, 2017-09-24
«Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ.
І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша».
Йо 5,4
Такі слова видніють на обеліску, який установлено до 70-х роковин Акції «Вісла» у невеличкому селі Білиці неподалік Білого Бору.
– Це саме завдяки вірі жертви Акції «Вісла», що приїхали на північні та західні землі, перемогли. Завдяки цій же вірі сьогодні на понімецьких землях маємо свої храми – живі свідки віри, а село, в якому побудовано храм, є майже українським. Саме завдяки вірі жителі цих сіл попри несприятливі умови вистояли й зуміли передати свою традицію черговому поколінню, – наголосив о. Маріуш Дмитерко, парох греко-католицької парафії у Білиці.
Насамперед віддано шану тим, які вже відійшли у вічність, а які досвідчили горезвісної Акції «Вісла». В їх пам’ять після празничного богослужіння відправлялася панахида. Потім складено подяку всім тим, що мусили покинути рідні сторони, свої церкви та домівки, будучи дітьми або молодими людьми…
– Забрано їм дитинство та юність, однак вони витривали, бо в них було те, що народжується від Бога: віра, – сказав о. М. Дмитерко. Нащадки Акції «Вісла», висловлюючи свою вдячність за дар існування, вручили переселенцям символічну троянду і буклет про депортаційну акцію. На завершення відзначень, жертви горезвісної Акції «Вісла» та їхні нащадки символічно «перемістилися» до своїх сіл, станувши біля таблиць з назвами місцевостей, звідки їх виселено.
Воля-Міхова, Голучків, Жерниця, Креців, Мичків, Новий Диків, Старий Диків, Станкова, Тискова. Саме з таких сіл 70 років тому в рамках Акції «Вісла» виселено українців, поселяючи їх у невеличких селах Білиці, Димінку і Джонові. Два перші лежать серед лісів, туди важко потрапити, вони ніяк не нагадують покинуті села в Бескидах, однак тут так само сильний український дух.
– Хоч від виселення минуло 70 років, то і так важко повертатися до спогадів, – говорили крізь сльози очевидці Акції «Вісла». Сьогодні найстаршими мешканцями Білиці є колишні жителі Голучкова. ■