Блоґ Ярослава Присташа ■ 2013-07-16
Я прочитав в останніх кілька днів кількадесят статей у ЗМІ на тему Волинської різні 1943-44 р. Не буду тут переказувати зміст та коментувати їх. Насувається одне питання, яке висловив 12 липня в Сеймі РП міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський: що за останні 5-10 років стало причиною того, що в Польщі йде така гостра дискусія про Волинь 1943 р., попри попередні заяви президентів, глав Церков Польщі та України?
Польські дослідники загострили свою позицію стосовно Волині 1943 р. під впливом тиску частини кресов’ян. А думка польських політиків про те, що в Україні голову підносять радикали, є лицемірством, адже в Польщі також щораз гучніше дають про себе знати польські крайні праві, що видно не тільки на футбольних матчах та патріотичних чи ґендерних маршах, а й навіть на відкритих доповідях у вишах.
То в чому суть? Лише громадські організації в Україні й Польщі та Церкви щось роблять задля примирення. А де, спитаю, офіційна Україна?
В Україні проблема виникає на науковому та офіційному рівнях, але всі українські діяння є запізнілою реакцією на польські дії. Українські історики не надто ретельно опрацювали це питання. Лише декілька науковців розуміється на тематиці, а кількість ґрунтовних досліджень у порівнянні з польськими є до смішного малою. Влада мовчить, вважаючи, що на їхньому рівні все вже сказано і зроблено (читай: Павлівка, Павлокома, Гута-Пеняцька), тож зараз нема потреби цим займатися. Результат цього такий: в Луцьку з президентом Польщі Б. Коморовським не було президента В. Януковича з об’єктивних причин — (подейкують – відпочинку останнього в Криму…). Адже найлегше втекти від складних проблем і перечекати бурю, компрометуючи Україну.
Хоча з іншого боку, президент Коморовський мав би справу з не надто резпрезентативним колеґою, але це вже зовсім інше питання.
Так що нема чого ображатися на поляків, українці самі собі винні безчинністю.
