Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №13, 2016-03-27
Володомир Вятрович, голова українського інституту національної пам’яті (УІНП), говорить про українсько-польські історичні відносини.
Григорій Сподарик: У Польщі знову знищено український пам’ятник. Чи УІНП планує якісь кроки в цій справі?
Володимир Вятрович: Ми зверталися до cекретаря Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджея Кунерта ще минулого року, коли було кілька таких актів. Зараз ми також це зробимо. Ми переконані, що це шкодить не тільки українській стороні. Знищення пам’ятних знаків на могилах – це спроба спровокувати аналогічні кроки з боку якихось радикальних середовищ в Україні. Напевно в цьому найбільш зацікавлені сили, які роблять ці знищення. Для мене абсолютно очевидно, що вони з-поза України і Польщі. Найпростішим доказом є те, що інформація про знищення постійно з’являється на сайтах, підконтрольних Росії т.зв. ДНР і ЛНР.
Чи останнім часом траплялися випадки нищення польських увічнень в Україні?
Слава Богу, ми не маємо такої інформації. Я сподіваюсь, що до цього не дійде.
Що думаєте про фільм Войцеха Смажовського «Волинь», прем’єра якого повинна відбутися восени?
Він завдасть багато шкоди українсько-польському порозумінню. Я мав можливість дізнатись про сценарій від тих українських акторів, які відмовилися зніматись у цьому фільмі. Він однобокий, трафаретний і далекий від того, що було насправді в польсько-українському протистоянні. Замість спростовувати стереотипи, які функціонують у польському суспільстві, він лише їх посилюватиме. Мені все ж здається, що у відповідь українська сторона не повинна знімати свою версію «Волині» і показувати, що у всьому були винні поляки. Я переконаний, що не варто мірятись тим, хто більше вбив, бо це дорога в нікуди. Цього року ми, навпаки, будемо намагатися згадувати людей, які чимало зробили для порозуміння, наприклад, українських і польських підпільників, які брали участь в акції «Грубешів» 1946 р. Ми повинні згадати й те, що цього року відзначається 110-ліття з дня народження Єжи Ґедройця, людини, яка зробила дуже багато для польсько-українського порозуміння. В Україні з’явився, щоправда, не художній, а документальний фільм, присвячений цій людині. Я думаю, що це наша асиметрична відповідь на спроби роз’єднати поляків та українців.
Як Український інститут національної пам’яті хоче cпростовувати в польському суспільстві історичні міфи щодо українців?
Торік одним з аспектів нашої співпраці з польським ІНП була презентація виставки «Знищення польських еліт. Катинь – Акція АБ». Ми її експонували в кількох містах України. У відповідь ми запропонували нашим польським партнерам провести виставку, яка розповідає про Україну та українців у роки ІІ Світової війни. Окремі аспекти цієї виставки присвячені саме українсько-польському протистоянню. Я сподіваюсь на порозуміння з польською стороною і на те, що ми зможемо показати цю виставку в Польщі.
Як виглядає справа залучення істориків української нацменшини до праці міждержавного Форуму українських і польських істориків?
Форум зараз визначений у форматі «6 + 6» українських і польських істориків. Кожна його зустріч буде присвячена конкретній темі. До їх обговорення можемо залучати додаткових істориків. Я переконаний, що власне в Українському історичному товаристві є значний науковий потенціал. Це історики, які багато знають про проблеми польсько-українського минулого. Мова йде, наприклад, про Романа Висоцького, якщо ми будемо говорити про міжвоєнний період, і Євгена Місила, якщо будемо говорити про Акцію «Вісла» та інших. У ролі додаткових експертів з окремих тем ми готові залучати членів УІТ.
Чи можливий вихід з кола, в якому минуле постійно ділить українців і поляків?
В історії можна знайти все – і те, що ділить, і те, що поєднує. Дотепер ми, на жаль, більше уваги звертали на сторінки, які нас ділять. Я переконаний, що маємо можливість бачити в історії й те, що об’єднує українців та поляків. Особливо це актуальне тепер, коли поновлюються загрози зі сходу. Росія вторглася на українську територію, яка не так далеко від Польщі.
