Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №21, 2013-05-26
У Сагрині (Люблинське воєвідство) 10 травня відбулися скорботні врочистості біля меморіалу сотням українських православних жертв, серед них дітей і жінок, які загинули 10 березня 1944 р. з рук польського підпілля. Пам’ятник уже п’ять років чекає на освячення й офіційне відкриття з участю президентів Польщі та України. Але це, здається, не відбудеться й цього року.
– Це все треба привести в порядок, установити дорогу, під’їзд тощо. І щойно тоді можна везти сюди президентів, – відзначав присутній на врочистостях генеральний консул України в Люблині Іван Грицак. Він додав, що про технічний стан навколо меморіалу повідомив президента України Віктора Януковича. Нині триває термінове з’ясування проблеми. В оцінці консула, урочисте відкриття може відбутися, якщо не цього року, то наступного – після виконання необхідних робіт.
Згадуючи про 70-річчя Волинської трагедії, І. Грицак наголошував, що поляки та українці досі частіше зосереджуються на питаннях: «хто винен?» і «чиєї крові пролито більше?». А тому – не можуть примиритися так, як зробили це хоча б німці і французи: «Ми повинні пам’ятати про невинно вбитих як з одного, так і з другого боку, молитися за них і будувати майбутнє», – підсумовував свій виступ консул.
Урочисту панахиду в Сагрині, а раніше – богослужіння з нагоди свята ікони Пресвятої Богородиці «Живоносне джерело», яке відзначали неподалік у турковицькому жіночому монастирі, очолив православний архиєпископ люблинський і холмський Авель. З огляду на те, що прибути до Сагриня в точний день загибелі українців – складно, владика встановив днем їхньої пам’яті Світлу п’ятницю. Тепер ієрарх схиляється до того, щоб «українську частину» цвинтаря католицька сторона передала під юрисдикцію православної єпархії.
Саме владика Авель назвав Сагринську трагедію «Голгофою Холмщини». Згадуючи свої перші відвідини цього місця, ієрарх наводив слова місцевих мешканців про те, що вони, працюючи на землі, постійно виорювали з неї людські черепи та кості: «Пам’ятник і хрести на цьому місці не означають, що лише тут є могила. Кості мешканців Сагриня і навколишніх сіл розсіяні кілометрами», – наголосив владика.
Як і архиєпископ Авель, на християнський православний похорон жертв з участю керівників обох держав сподівається також голова Українського товариства Григорій Купріянович, який відзначав:
– Сагринь це символ Холмщини і мартирології цього реґіону. Назви місцевостей, які зникли в 40-віроки з цієї землі, можна перераховувати довго. Ці люди віддали своє життя за те, ким були, якою мовою говорили та яку прадідівську віру сповідували, – підкреслив Г. Купріянович.
У скорботних урочистостях взяв участь і голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. Спочатку він подякував владиці Авелю, Г. Купріяновичу й іншим холмщакам, які дбають про історичну пам’ять та українське відродження в цьому реґіоні. Їхня праця заслуговує визнання ще й тому, що в околицях постійно не проживає жодна українська сім’я, тому всі ініціативи слід координувати і підтримувати на відстані. Проте, в оцінці П. Тими, Сагринь не може бути журбою лише холмщаків: це село має стати «елементом української історичної пам’яті про ІІ Світову війну й про українську присутність у цьому реґіоні». За словами голови ОУП, померлим тут належить активність сучасних, яка має полягати в широкому розповсюдженні знань про цю трагедію: «Наша громада – за примирення й правду щодо того, що сталося під час ІІ Світової війни, зокрема на Волині. Але такої правди і примирення не буде, коли польське суспільство та всі українці, без огляду на те, де вони проживають, не знатимуть, що сталося на Холмщині. Примирення буде фальшиве, коли ми говоритимемо лише про одні жертви, а про тисячі вбитих жінок, дітей і священиків, прізвища яких є й на цьому пам’ятнику, не згадуватимемо», – говорив П. Тима.
Сьогодні Польща має добру нагоду довести, що переймається не лише болем польським, але й болем українських мешканців Холмської землі. Спочатку вистачило б посприяти в отриманні віз у консульстві у Львові й Луцьку тим громадянам України, які хочуть поклонитися могилам рідних під час скорботних святкувань у Сагрині. Слова польських представників – мовляв, набирайте людей, які мають уже візи, або ідіть до черги, у якій вільні місця є щойно наприкінці липня, – напевно не свідчать про розуміння українського болю. Про проблеми з приїздом згадував у Сагрині заступник голови Львівського суспільно-культурного товариства «Холмщина» Олександр Волошинський, який з батьками втечею з рідного села 1944 р. спасав своє життя. Може, цей голос почує польський міністр закордонних справ Радослав Сікорський, який нещодавно офіційно пишався найбільшою кількістю польських віз, виданих в Україні. Тут більша увага міністра потрібна тому, що за кількістю повинна встигати також якість обслуговування людей… ■
