Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ №50, 2014-12-14
У місті над Сяном є чимало тих, хто виступає проти України за те, що вона захищає себе й Польщу від Росії.
Доктор Ольга Соляр, українка, 39 років, випускниця Яґелонського університету у Кракові та Львівського університету ім. Івана Франка, мешканка Перемишля. Активна. Пише статті, редаґує книжки, спільно з однодумцями з Товариства «Маґурич» відновлює цвинтарі. Їздить малим позашляховиком (samochód terenowy – ред.). Працівниця Державної вищої східноєвропейської школи в Перемишлі (ДВСШ). Саме те, що вона українка й викладач у цій школі, викликало в листопаді реакцію незадоволених її громадянською поставою щодо українсько-російської війни на Сході України. Причому листопадова хвиля наклепів – це не перший досвід у її житті.
«З нагоди т.зв. „Волинської реконструкції” в Радимні 2013 р. мене попросили висловити свою думку тижневикові „Впрост”. Я сказала, що ця реконструкція ніяким чином не сприятиме примиренню, хоч організатори саме так заявляють. Оскільки вона спирається на т.зв. гарячі цінності, навпаки, викличе злість і стане запальним місцем. І власне тому, сказала я, абсурдно на таких заходах будувати примирення. Мої слова тижневик оприлюднив, а потім ректорові ДВСШ зателефонувала „людина” і поінформувала, що я заперечую Волинську трагедію поляків. Цю справу висвітлили під час ректорської колеґії. Саме тоді вперше довелося мені писати пояснення й доказувати, що я не верблюд», – згадує О. Соляр.
Через кілька місяців після липневої реконструкції в Радимні почалися протести в Україні. Ольга подалася до Києва і як волонтерка два тижні працювала там заради перемоги протестувальників. Її щоденні розповіді про Майдан, публіковані на Фейсбуці, здобули прихильність читачів. Писала хорошою польською мовою про те, як людей піднімає наснага до свободи і як зварити на вулиці густий український борщ.
Майдан залишив свій слід. Логічним було те, що коли на Сході України почалася російська аґресія, Ольга вирішила організувати гуманітарну допомогу й у вересні та листопаді відправлялася з Перемишля в Луганську область машиною, повною теплого одягу. До батальйону «Айдар». Ті, хто дарував одяг, міг побачити на Фейсбуці, що він попав у руки добровольців.
Вернулася щаслива. Тимчасом у Перемишлі на неї чекали неприємні новини. Управа Товариства захисту пам’яті «Перемиських орлят» у листі від 5 листопада до ректора Східноєвропейської школи Кшиштофа Кнапика пов’язала її з кількома студентами, які у жовтні сфотографувалися з червоно-чорним прапором (він у Польщі леґальний). Перемиська вулиця оцінила цей факт якнайгірше, як фашизм тощо. Власне тому «орлята» в останньому реченні написали: «Важко дивуватися студентам, оскільки польські громадяни – викладачі Вашої школи проявляють український націоналізм. Пані д-р Ольга Соляр в Інтернеті хвалиться своєю активною (зі зброєю) участю в боях на Сході України у складі батальйону „Айдар”, який був оскаржений у воєнних злочинах, за що їх влада України розпустила». Листа надіслано також у прокуратуру, Міністерство науки і вищого шкільництва та Міністерство закордонних справ. Виходить, що Ольга може опинитися під слідством у зв’язку зі своєю «причетністю» до воєнних злочинів…
Інтернет у цій ситуації був шитий ще грубшими нитками. На Фейсбуці Боґуслав Пазь, посилаючись на Анджея З. (імовірно, Запаловського, колишнього перемиського євродепутата, відомого з проросійської ворожості до України), представив фотографію дівчини з автоматом. З. писав до Пазя та інших, щоб упізнали дівчину. І підказував: «Вона працює у вищій школі, де недавно мав місце скандал з українськими студентами».
Сама Ольга бачить у цьому чергову промосковську руку серед поляків Перемишля.
«Мені почали робити чорний піар. На Фейсбуці поставили фото дівчини Наташі, яка є добровольцем у батальйоні „Айдар”, але до мене вона далеко не подібна. Прозвучали звинувачення, що я, будучи громадянкою Польщі, незаконно воюю у складі Збройних сил України. Наклепи, імовірно, вийшли з кола, причетного до сумнозвісної „реконструкції” в Радимні. Цікаве те, що лідер цього середовища, пан Майковський, улітку знімався в пропаґандистському фільмі програми „Спеціальний кореспондент”, яку висвітлював державний канал Російської Федерації „Росія–1”. Майковський там розповідав про „активність українських націоналістів у Перемишлі”. Ця ж людина якось потім поїхала на зустріч „реконструкторів” у Калінінградську область РФ. В Інтернеті з’явилася стаття „У Росії нас прийняли по-дружньому”, у якій Майковський тепло і схвально розповідав про ввічливе ставлення росіян до поляків та будував позитивний імідж Росії. Але сьогодні кожний знає: Росія веде надзвичайно аґресивну інформаційну війну. Ця війна має дискредитувати Україну і заразом представити Росію в якнайкращому світлі. Отож, у Польщі хтось має завдання вбивати клин між поляками та українцями. Хто саме? Ситуація прозора, нічого додавати не треба».
Ректорська колеґія ДВСШ лист «орлят» обговорювала на засіданні 13 листопада. Результати поки що невідомі. Сама «обвинувачена» 19 листопада написала пояснення. В ньому, зокрема, підкреслила: «Я ніколи й ніде не проявляла українського націоналізму, ніколи не брала активної участі у боях на Сході України, ніколи не належала й не належу до батальйону „Айдар”, військового підрозділу, який, до речі, підпорядковується Міністерству оборони України».
Авторка вимагала, щоб учасники засідання мали можливість ознайомитися з її позицією. І тому я поцікавився
позицією Ольжиного зверхника, ректора Кнапика:
«У своєму листі О. Соляр просила прочитати її пояснення для такого ж форуму, який заслухав листа, надісланого Товариством захисту пам’яті „Перемиських орлят”. Це відбудеться на наступному засіданні ректорської колеґії 11 грудня», – говорить ректор.
– На Вашу думку, вона у чомусь винна?
– Маємо ситуацію «слово проти слова», а в мене поки що нема інструментів, щоби вказати, хто має рацію. І саме тому після засідання ректорської колеґії я запрошу нашу багаторічну працівницю на розмову. Тоді щось уже буде відомо.
Поки що Ольга готує позов у суд проти Товариства захисту пам’яті «Перемиських орлят». «Ця атака мала на меті заподіяти мені шкоду в професійному житті і таким чином знищити мою енергію, спрямовану на допомогу Україні. Їм не вдасться мене „достати”. Я й надалі організовую гуманітарну допомогу, збираю, крім теплого одягу, навіть іграшки, які незабаром завезу в садочки та дитячі будинки в зоні АТО. Не лякаюся, вони мене не зломлять», – квитує ситуацію відважна жінка, українка, громадянка. ■
