Ольга Попович ■ ПОДІЇ ■ №48, 2016-11-27
Не буде перебільшенням, якщо ствердити, що для більшості громадян Польщі та України останнім часом відлік часто ведеться розмежуванням: до російської аґресії проти України та після російської аґресії. Тобто такою граничною точкою є події кінця лютого 2014 р., коли Росія почала окупацію Криму.
Окупувавши Крим, Кремль на цьому не зупинився і почав дестабілізувати інші реґіони в Україні. Найуспішніше це йому вдалося в частині Луганської та Донецької областей, щоправда, щоб досягнути свого успіху, Росія прямо на цю територію перекинула частину своєї армії і тепер повністю контролює понад 400 км кордону з Україною. Крім відкритих військових дій, не менш активною є інформаційна війна, яку веде Росія проти України та загалом західних стандартів демократії, а отже, західного світу і Польщі в тому числі. Ось і ця ділянка війни є не менш небезпечною, ніж відкриті бойові дії. Часто маніпулюючи значенням слів «свобода слова» та «демократія», Москва намагається використовувати ці значення для просування своїх ідей. Досягає вона успіхів не тільки тому, що всюди має своїх аґентів, далеко ні. Часто потрібний ефект Росії приносить діяльність людей, котрі навіть можуть не підозрювати, що просто стають «знаряддям» у пропаґандистській війні російської влади. Тож, саме тепер варто дуже сильно зважувати свої дії, тексти чи слова. Відповідальність за сказане зросла у кілька разів.
Конструктивна критика з реальною пропозицією сценарію зміни є добрим явищем і допомагає проґресові та зводить до мінімуму помилки. Щоб така критика постала, треба дуже добре розумітись у темі, знати всі деталі, нюанси, враховувати слабкі моменти і сильні сторони. Якщо ж цього не робити, дійсно можна легко стати «знаряддям» пропаґанди, бо основне завдання пропаґанди – це вплинути не на розум, а на емоції читача/слухача. А тексти, позбавлені арґументів, які радше підпадають під визначення пасквіля (емоційна дискредитація критикованого об’єкта), як правило, допроваджуватимуть до зворотного ефекту – не приноситимуть конструктивного у діалог між сторонами, які мають різні позиції в певних питаннях, хоч мету ту ж саму, натомість стануть чудовим пропаґандистським матеріалом для відвертих ворогів, які переслідують зовсім іншу мету і цілі.
Найкращим прикладом використання такої «критики» останнього місяця є текст київського філософа Олександра Маслака «„Професійне українство” як суспільна патологія», який він розмістив у рубриці «блоги» в інтернет-виданні Ліга.нет.
Текст доволі швидко був перекладений польською мовою, автором перекладу «„Zawodowi Ukraińcy” – obraz społecznej patologii» став Маріан Паніц. Удаватись до аналізу цього матеріалу нема потреби, оскільки, власне сам текст написаний стилем пасквіля і не так критикує, як просто ретранслює ненависть до середовища, яке названо «професійні українці». До цього середовища О. Маслак відносить усіх – від української меншини в Польщі до новоприбулих міґрантів з України. І з самого матеріалу чітко зрозуміло, що автор при цьому не розрізняє понять «міґрант», «меншина», «діаспора», а також слабо орієнтується в особливостях цього ширшого середовища українців у Польщі, вже не кажучи про проблеми і потреби даного середовища.
Варто згадати, що термін «професійні українців» О. Маслак уже вживав 2007 р. на своїй сторінці в «Живому журналі» (LifeJournal), щоправда, тоді він використовував його для опису, як сам називав, «патріотичного гетта» в Україні, описуючи «чотири типи професійних українців». Сам термін «професійний українець» функціонував і функціонує у пресі, радше несучи неґативну конотацію. Цікаво те, що різні середовища на свій манер використовували та використовують цей термін, додаючи колориту: від крайніх лівих сил до крайніх правих. Наприклад, згаданий текст О. Маслака з 2007 р. у себе на сторінці опублікувала «Ліва справа» – колись портал українських лівих, хоч сам київський філософ належав і далі представляє праве середовище в Україні, яке антагоністично налаштоване до лівих сил і навпаки.
А тепер варто повернутись до ефекту, який мав у польському інформаційному просторі, у тім і соціальній мережі, текст-пасквіль «„Zawodowi Ukraińcy” – obraz społecznej patologii». Одною з атакованих у матеріалі осіб є голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, діяльність якого подано односторонньо неґативно, тим самим фактично звинувачуючи П. Тиму в загостренні польсько-українських відносин. Загалом основний посил тексту-пасквілю, що українське середовище в Польщі захопили окремі марґінальні люди, які сіють розбрат, інтриґи та псують польсько-українські відносини, а діячі Об’єднання українців у Польщі – це люди, які живуть, завдяки доступові до «корита», тобто ґрантів. Не дивує, що за переклад емоційного та фактично позбавленого арґументів матеріалу взявся М. Паніц. Судячи з його коментарів і записів на фейсбуці, перекладач теж вважає, що саме П. Тима є одним із шкідників польсько-українських відносин, особливо тому, що активно критикує дії чинної влади в Польщі. Текст-пасквіль одразу розмістили в себе такі портали, як блоґерський портал БлокПубліка та креси24. А вже з цих порталів матеріал потрапив до соціальної мережі, де його активно почали поширювати такі діячі, як ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський, знаний зі своїх українофобських коментарів, який навіть на антиукраїнській площині знайшов спільну мову з колишнім кагебістом і комуністом Жоржем Дигасем та колишнім депутатом Партії реґіонів Вадимом Колісніченком, який перебуває тепер в окупованому Криму. Поширили зі схвальними відгуками і недавні «герої» сторінки «Російська 5 колона Польщі» Мірослав Майковський та Анджей Запаловський, а ще такі сторінки, як «Українець не є моїм братом», «Україна – це явний ворог Польщі, це країна злочину та терору?». Загалом, текст-пасквіль О. Маслака розмістили на своїх профілях особи, які часто відкрито закликають до дружби Варшави з сучасною владою в Кремлі, російську аґресію в Україні називають «громадянською війною», а до сучасної польської влади не менш зверхні, ніж до їхніх попередників. Підсумовуючи, за невеликим виключенням, текст-пасквіль О. Маслака найбільшої популярності набув у середовищі осіб, які абсолютно не є прихильниками добросусідських польсько-українських відносин, навіть більше – активно підтримують російську політику. Також дивним чином виявилося, що текст підхопили особи, які переконані, що саме українці з Польщі стоять на заваді цим добросусідським відносинам, а активна частина української меншини є взагалі шкідливим елементом, оскільки дозволяє собі критикувати діючу владу в Польщі.
Знищення українських пам’ятників на цвинтарях у Польщі та спроба організувати хейт проти українців, які виступають проти політизації теми етнічних чисток на Волині під час ІІ Світової війни, однозначно вигідні для Кремля. Не виключено, що, крім Кремля, так само деякі середовища у Польщі можуть бути в цьому зацікавлені. Зрештою, якщо хочеш нейтралізувати супротивника, найкраще його роздрібнити і розбити. У таких випадках запускають чи розкручують дискредитацію супротивника. А найкраще для такої дискредитації надається сповнений емоціями, а не аналізом фактів, матеріал.
Найцікавіше, що після написаного тексту О. Маслак, а точніше особи, яким цей текст сподобався, намагалися пояснити доволі в дивний спосіб появу такого тексту. Зокрема «пояснювали», що текст О. Маслака – це відповідь на аналітичну статтю, розміщену на порталі ПолУкр, написану трьома авторами про новостворену в Україні на базі ЦК «Азов» націоналістичну партію «Національний корпус», до Вищої ради якої увійшов Олександр Маслак, будучи до цього провідним аналітиком ЦК «Азов». Оскільки, текст-пасквіль О. Маслака жодним чином не полемізував зі статтею «Ukraińska radykalna prawica a sprawa polska», то таке пояснення є щонайменше наївним або ж маніпулятивним. Натомість те, що сотні осіб праворадикальних поглядів у Польщі поширили і розхвалювали текст, а також його розміщували відверто по-проросійському налаштовані особи, не може не дивувати, адже О. Маслак не є звичайним філософом з Києва, а дійсним членом Вищої ради націоналістичної партії «Національний корпус». ■
