Ярослав Присташ, головний редактор «Нашого Слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ №14, 2016-04-04
«Добра зміна» в Польщі за влади «Права і справедливості» докотилася до історичної політики. Депутати цієї правої сили пропонують зміни до закону про Інститут національної пам’яті. Однією зі змін повинен бути, зокрема, спосіб вибору голови ІНП. Досі парламент вибирав цю кандидатуру на основі пропозиції Ради ІНП, яка висувала кандидатуру з-поза її членів. Згідно з проектом його вибиратимуть у Сеймі РП за згодою Сенату після оцінки Колеґії ІНП. Кандидатуру можуть висунути депутати і за неї можна буде проголосувати звичайною кількістю голосів. Це означає, що не буде відкритого конкурсу на цю посаду. Голова ІНП Лукаш Камінський та голова Ради ІНП проф. Антоні Дудек разом з радою критикують пропозиції змін. На їхню думку, ІНП не зможе захиститися від політичного тиску і стане політичним інструментом. Як приклад Л. Камінський наводить випадок, який під політичним впливом стався з чеським ІНП. Деградується теж позиція голови й впроваджується надмірна бюрократія.
У проекті говориться про те, що завданням інституту повинен бути захист Польщі за кордоном та в самій країні від історичної брехні, яка кривдить і знеславлює Польщу. ІНП повинен поширювати інформацію про місця і злочини проти польського народу, підтримувати формування патріотизму та національну самосвідомість. Це нагадує мені фільми про антиутопію, де влада нав’язує всім свою версію дійсності та звільняє з мислення. Однак це не фільм, а реальність.
До ІНП приєднають Раду охорони пам’яті боротьби і мучеництва. Інститут матиме в обо-в’язку дбати про всі місця пам’яті.
Зміни обмежать вплив академічного наукового середовища на ІНП і доведуть до пропаґандистського рупора на взірець влади режиму комуністичної системи або сьогоднішньої Росії. У зв’язку з цим під знаком питання стоятиме теж праця Форуму польських та українських істориків, діяльність якого забезпечують польський та український ІНП. Якщо ІНП стане політичним інструментом, то це, скоріш за все, відіб’ється на якості праці форуму. Чи це приведе до історичних маніпуляцій?
Як приклад маніпуляції можемо назвати фільм «Pawłokoma – obrona polskiej ludności przed bandami UPA», виробництва фонду «Lux Veritas», який був показаний у телебаченні «Trwam». Про Павлокому нещодавно висловила думку польська професор соціології Ядвіґа Станішкіс: «Я пам’ятаю, що Лех Качинський запросив колись групу людей, разом зі мною, на виїзд до Павлокоми, такого українського села, де дійшло до злочину геноциду. У таких справах він (померлий президент Польщі – Я. П.) був дуже принциповий».
(Rzeczpospolita, 18 березня 2016 р.). Фільм іде наперекір померлому президенту.
Історик ряшівського відділення ІНП Артур Брожиняк і політик д-р Анджей Запаловський показують широкий історичний контекст і соціальне тло злочину в Павлокомі, подають приклади українських злочинів, цим самим стараються виправдати вбивство українського цивільного населення як відплату, а навіть превентивну акцію. Однак вони та інші історики не аналізують подібно і не хочуть бачити широкого контексту Волинської трагедії. Коли українські історики подають весь контекст війни, то польська сторона не прислуховується до цього. А тепер чуємо з уст А. Запаловського: «Просто був такий час…», «Була світова війна…». А. Брожиняк відкрито у фільмі сказав: «Пацифікація Павлокоми вийшла з-під контролю командування Армії крайової і перетворилася у злочин». А. Запаловський до того ж доказує, що більшість українців у Павлокомі – це були націоналісти. Чи це означає, що їх можна було вбити?
Його оцінку нівелюють А. Запаловський і римо-католицький священик, парох Борівниці Антоні Москаль, що особливо шокує. Позиція ксьондза не має багато спільного з християнськими цінностями. Волинська трагедія для них обох є зручним способом виправдання злочину в Павлокомі. Парох Борівниці хоче знати, скільки їх тут убито. Замість похилитися над злом у дусі християнського милосердя, він шукає причин. Закидаючи українській стороні злочини і спроби «вибілювання», застосовує цей сам механізм. Можна це зрозуміти так, що на Волині пацифіковано кількадесят сіл, а тут – одне село… Він відкидає польську вину за вбивства, тому що поляки захищали батьківщину, а українці вчиняли геноцид. Для нього польський убивця не рівняється з українським убивцею, оскільки значення має національність. Не зрівнює зла й не називає його злом, на взір святої книги християнства – Біблії.
Католицьке телебачення і фонд популяризують фільм, який, як говорить сама назва, має на меті показати, що вбивством українського цивільного населення захищено поляків від «банд УПА», ніби ці селяни були членами українського партизанського руху. Дійсно, християнська наука… ■
