Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №32, 2013-08-11
Хроніка діалогу
Хоча головні заходи з приводу відзначення в Польщі 70-х роковин Волинської трагедії вже відбулися, то їхній аналіз і практичні наслідки щойно тепер починають проявлятися. Варто відзначити, що відносно оптимістичними є результати проведеного на початку липня Центром досліджень громадської думки (пол. CBOS) дослідження, темою якого було примирення українців і поляків, що його оприлюднило на своєму сайті Католицьке інформаційне аґентство.
Опитування свідчить, що майже половина поляків вірить в ефективність підписаної 28 червня Церквами з польського та українського боку декларації у справі примирення. Водночас кожен третій опитаний висловлює скептицизм щодо ролі цього документа в процесі примирення. 18% респондентів – неспроможні оцінити вагомості цієї декларації. Також більшість поляків вірить у примирення з українцями (64%), а переконані в цьому 7%. Кожен п’ятий респондент (19%) думає, що повне примирення є неможливим, при чому 2% опитаних впевнені, що воно не можливе за жодних обставин. Більш песимістичними в цьому плані є люди віком понад 55 років. Натомість 75% поляків з вищою освітою твердять, що польсько-українське примирення – можливе. Важливо, що опитування проходило перед сеймовими дебатами щодо постанови у справі трагедії на Волині та перед головними урочистостями, які відбулися 11 липня, і суперечливою реконструкцією в Радимні Волинської різні. Як ці події вплинули на польську громадську думку в питанні примирення з українцями – не відомо. Водночас важко сподіватися, що ці ініціативи, спрямовані на засудження виключно української сторони, збільшать над Віслою кількість прихильників примирення.
З іншого боку, дослідження CBOS лише підтверджує те, що в 70-ті роковини трагічних подій найбільше для подолання напруження між поляками та українцями зробили Церкви. Їхню працю оцінив також Польський інститут міжнародних справ, який є державною аналітичною установою. В бюлетені інституту від 17 липня Церкву та інтеліґентські кола назвали єдиними в Україні, хто «активно працював задля польсько-українського примирення». Цей аналітичний матеріал оцінює українські реакції на 70-ті роковини Волині і містить рекомендації на майбутнє.
Експерти інституту відзначають, що оцінка Волинської різні в Україні є настільки різноманітною, що важко тут говорити про якийсь цілісний погляд. Найголосніше і найчастіше про Волинь говорили в західних реґіонах України. Між тим, трагедію використала для своїх політичних цілей правляча українська сторона. Як оцінюють польські експерти, влада хотіла показати, що опозиційні націоналістичні політики, які посилаються на традицію Української повстанської армії, є прихильниками Гітлера та інших злочинців часів ІІ Світової війни. Разом з тим, в аналізі робиться наголос на тому, що в Західній Україні погляд на події 1943–44 рр. повністю відрізняється від польських оцінок, зокрема, щодо ролі УПА. Подібно до поляків цю формацію оцінюють українські комуністи, але, як відзначають експерти, користуватись їхньою підтримкою в суперечці з українськими націоналістами «було б радше невластивим». Тому потрібно змінити пріоритети в оцінці аналітиків Польщі, і у справі Волинської трагедії шукати порозуміння з громадськістю західної та центральної частин України.
Разом з тим, на думку експертів, слід розширювати діалог та активніше представляти польську позицію щодо спільного минулого. «З такими ініціативами може виходити Форум польсько-українського партнерства. Натомість на центральному рівні, у контактах президентів чи прем’єр-міністрів, справа Волині не мусить відігрівати суттєвої ролі, оскільки керманичі України, які притримуються зовсім інших традицій ніж Західна Україна, не є властивими адресатами цього роду питань», – пишуть вони у своїх рекомендаціях. У Польщі не бракує державних, церковних чи громадських діячів, які дотримуються саме таких принципів у відносинах зі східним сусідом.
Але, на жаль, тут вистачає й тих, для кого політичні стосунки стають важливішими за міждержавні чи просто людські взаємини. Нещодавно до цього кола приєднався представник партії «Право і справедливість», євродепутат Томаш Поремба, який надумав відновити «пам’ятникову війну» між Польщею та Україною. Нагадаємо, що востаннє вона точилася на зламі 2009 та 2010 рр. Саме тоді після акту вандалізму над похованнями УПА на горі Хрищатій у Польщі Львівська обласна рада вирішила укласти список нелеґальних польських пам’яток в Україні. Нагадаємо також, що трохи раніше з ініціативою інвентаризації українських місць пам’яті в Підкарпатському воєвідстві і їх демонтажу у випадку браку офіційних погоджень виступила польська сторона. Сьогодні депутат Поремба «взяв на приціл» Грушовиці, де з початку 90-х рр. стоїть меморіал, присвячений пам’яті УПА, на якому видніється напис «Хвала воякам УПА, бійцям за самостійну Україну». За словами Т. Поремби, пам’ятник слід усунути, бо «діяльність цього націоналістичного формування не повинна увічнюватися будь-де в Польщі». По суті, паралельно з цією ініціативою, але вже в Україні, депутати Львівської міської ради створили тимчасову комісію, яка має розглядати питання впорядкування польської історичної спадщини на території Львова. Також ішлося про якнайшвидше усунення «імперського мілітарного символу «меча-щербця»» на Цвинтарі орлят у Львові і заміну його на католицький хрест.
Як видно, історія повторюється, а політики з цього майже нічого для себе не винесли. Тому, може, варто в чергових рекомендаціях щодо утримування добросусідських польсько-українських відносин виразно написати: «іґнорувати носіїв політичної короткозорості з обох боків кордону»? ■
