Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №16, 2013-04-21

Як у минулому, так і цього року польсько-український діалог щодо Волинської трагедії супроводиться ініціативами на рівні державних та церковних структур, наукових осередків, громадських організацій та має досить широкий відгомін у засобах масової інформації. Підсумовуючи дотеперішній стан розвитку подій, напевно варто згадати один з перших заходів – тобто організовану на початку лютого цього року в Люблині Інститутом національної пам’яті конференцію «Волинь–1943. Початок». Саме там авторитетні польські історики продемонстрували досить особливе розуміння діалогу, не запрошуючи до участі в ньому українських колеґ. Відтак пояснювали, що таким чином хотіли уникнути порожньої колотнечі та представити польський погляд на справу. А той був достатньо прозорий – у всій трагедії винні українці та націоналістична ідеологія, яку вони визнавали.
Їхнє небажання зрозуміти позицію другої сторони влучно оцінив голова Українського товариства, історик д-р Григорій Купріянович, який у коментарі для «НС» зокрема відзначав: «Важко не сприймати цієї конференції просто як елементу історичної політики, як спробу формулювати власний дискурс про спільну історію й представляти його як єдиний можливий і допустимий». Слід відзначити, що внаслідок намагання перекинути повну відповідальність на українську сторону і водночас очікування однобічного прохання про вибачення польсько-український діалог уже багато років не може вийти з «замкнутого кола». Глянути на проблему по-іншому запропонували єпископи Української греко-католицької церкви, офіційне звернення яких зачитали 17 березня душпастирі у храмах. У документі звертається увага на потребу подальших історичних досліджень навколо обставин та наслідків Волинської трагедії. Єпископи підкреслюють, що колективна пам’ять про ті події серед поляків та українців натуральним чином буде відрізнятися. А водночас зазначають: християнська оцінка повинна базуватися на однозначному засудженні взаємних кривд.
У подібному дусі написане й звернення патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета, який, зокрема, закликав українців та поляків до взаємного прощення. Слід пригадати, що УГКЦ та Римо-католицькій церкві в Україні не вдалося досягнути єдиної позиції у справі тексту звернення до вірян щодо Волинських подій. Розширений підхід до проблеми запропонував публіцист польського щоденного часопису «Gazeta Wyborcza» та представник нашої громади Мирослав Чех. Він в опублікованій 9 березня статті «Як Москва вчинила пекло на Волині» (передрукованій також в українських мас-медіа) показує, що для повного зрозуміння причин трагедії необхідно дослідити російські архіви. У своєму матеріалі публіцист відзначає, зокрема, що Москва спеціально провокувала керівництво ОУН та УПА наступати на поляків і разом з тим закликає до подальшого досліджування цього питання.

Особливо цікавим є матеріал публіциста Пйотра Сквецинського «Волинь. Чому не пам’ятаємо?». Його на початку квітня надрукував тижневик «Sieci». У польському громадському просторі дуже часто говориться про навмисне замовчування проблеми Волині задля підтримування добрих польсько-українських відносин. Проте публіцист Сквецинський у своєму матеріалі показує, що ширший розголос у справі польських жертв на Волині міг би спричинитися до того, що стали би помітними такі справи, як провини Армії крайової проти українського мирного населення, злочини польської «брунатної» поліції, співробітництво з совєтським підпіллям тощо.
Початок квітня приніс дуже цінну ініціативу з українського боку – створено Громадський комітет «Примирення між народами» (його заяву ми друкували в попередньому числі «НС»). Нагадаймо лише, що комітет ставить собі за мету, зокрема, реаґувати на заяви або акції, що можуть неґативно вплинути на відносини між Україною та Польщею. Планується утворення подібної партнерської структури з польського боку. Певні ініціативи відбуваються й на міждержавному рівні. До них, для прикладу, можна зарахувати нещодавнє звернення голови Верховної Ради України Володимира Рибака до голів Сенату та Сейму Польщі Богдана Борусевича та Еви Копач з проханням підтримати ініціативу щодо встановлення Дня пам’яті та примирення українців і поляків. Говорячи про це у Варшаві, В. Рибак відзначав, зокрема, що така ініціатива «дозволить зняти можливість політизації процесу примирення та поєднання і стане своєрідним дороговказом для суспільств обох країн».
Згадані вище заходи, публікації та звернення далеко не вичерпують усього спектру ініціатив, які супроводили цьогорічну польсько­українську дискусію навколо подій на Волині. Вони радше сиґналізують, наскільки багатовимірним і складним є цей процес. Варто вірити, що по обидва боки кордону дійсно вдасться уникнути політизації цієї проблеми. Дискусія, навіть найгарячіша, завжди є кращим розв’язанням, ніж окопування на заздалегідь визначених позиціях. Чергові круглі роковини однієї з найболючіших подій у польсько-українських відносинах повинні показати, чи протягом багатьох років ми зробили якісь висновки. ■

Поділитися: