Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ №521, 2016-12-25
Справжній християнин із блаженною терпеливістю зустрічає всякі наруги, ба, навіть підставляє під удар другу щоку. На шпальтах «Нашого слова» протягом останніх місяців ми не раз писали про чергові терористичні дії польських націоналістів (бо всяке насильство треба називати тероризмом) проти українських могил, проти українських культурних заходів, проти українського національного одягу (вишиванок), проти української історії.
Слідкуючи за подіями, ретельно передаємо також перебіг засідань усіляких спільних із нацменшостями комісій (парламентських та урядових), зі сумом сповіщаємо про рішення місцевих прокуратур про припинення слідства проти мови ненависті, відмічаємо заклики ОУП до влади стосовно знайдення та покарання ініціаторів антиукраїнських витівок у Перемишлі.
«Аж тут маєш, бабо, порося!»
На «зуб» узяв «Наше слово» на сайті kresy.pl Анджей Запаловський, а тему опісля «потягла» в газеті «Nasz Dziennik» Ева Сємашко.
Отож, А. Запаловський, керований надсянським святим обуренням, заявляє: «На сторінках „Нашого слова”», тижневика української меншини в Польщі, видаваного завдяки податкам польських громадян, написано, що це Юзеф Пілсудський, а не Степан Бандера відповідає критеріям „міжнародного терориста”. Для мене це річ абсолютно скандальна», – підсумовує коментатор.
Для зацікавлених темою треба сказати в чому справа, тому варто нагадати статтю, друковану в «НС», яка викликала таке обурення А. Запаловського (ідеться про текст «Провока-ційне видання», «НС», № 46, 13.11.2016 р. – ред.).
Заява А. Запаловського звучить круто, коли, однак, придивитись до змісту прискіпливіше, виринає питання, як у дефініції тероризму класифікуються дії Бойової організації Польської соціалістичної партії (PPS), у структурах якої діяв Юзеф Пілсудський. Із переліку починань (між іншим вбивства представників російської державної влади тодішнього Польського королівства) Бойовоа організація ПСП (нараховувала тоді вона 6500 бійців) 26 вересня 1908 року під командуванням Ю. Пілсудського вчинила наскок на кур’єрський поїзд, унаслідок чого пограбовано 200 тисяч рублів. Польські історики подібні напади називають експропіраційною акцією, тобто здобуванням фондів на партійну діяльність.
Сьогодні все подібне буває відносним, навіть питання міжнародного тероризму. Нині можемо сперечатися, чи більшим терористом був Ясір Арафат – лідер організації Фатах (перед тим, як отримав мирну Нобелівську премію), чи Ернесто «Че» Ґевара – соратник Ель-команданте Фіделя Кастро, або сірійський диктатор Башар аль-Асад. А, може, згадати зараз Владиміра Путіна, якого в Україні часто називають найбільшим міжнародним терористом?
У коментарі А. Запаловського навіть не вражає закид у бік «НС», що воно виходить у Польщі за сплачувані поляками податки. Проте варто йому знати про те, що громадяни Польщі, нащадки 147 тисяч депортованих у рамках злочинної Акції «Вісла» 1947 р. українців, ТАКОЖ сплачують ретельно податки, і навіть оцей міфічний мільйон українських заробітчан, певно, не відмовився би від того, щоб зі своїх податків, які вони залишають у Польщі, виділити копійку на українські видання.
Після недавнього «антибандерівського» муштрування української нацменшини «кресовими бультер’єрами», здається, прийшла тепер черга на те, щоб оці «кресов’яни» взяли на облік українське духовне життя і почали вказувати нам єдинослушні пріоритети в житті і вірян, і УГКЦ загалом (у Польщі та в Україні).
Попри всі нісенітниці та підібрані тенденційно факти (хоч би заява, що Україна – це сезонна держава), якими наповнюються тексти А. Запаловського, варто нам згадати ще один аспект його висловів. Це важливо, оскільки потім цю тему продовжила Е. Сємашко на сторінках щоденного видання «Nasz Dziennik» («Niechciany ukraiński prorok»).
Отож, ще раз відвідаймо сайт kresy.pl. Там читаємо: «На думку д-ра Запаловського, справа єпископа Хомишина, яка недавно стала більш відома, показала конфлікт в українській Греко-католицькій церкві у міжвоєнний період і під час ІІ Світової війни. У своїй єпархії єпископ Григорій Хомишин боровся з націоналізмом у Греко-католицькій церкві. Крім того, на терені сьогоднішньої Польщі перед війною поділено Перемиську єпрахію. Це тому, що на її чолі стояв націоналіст, єпископ Йосафат Коциловський. Виділено тоді частину Лемківщини, де апостольським адміністратором став Василь Масцюх, що мав єпископські права. Він викидав із парафій, що були на території половини нинішнього Підкарпаття, священиків-націоналістів».
На мою думку, варто звернути особливу увагу на останню фразу А. Запаловського.
Це тому, що Е. Сємашко у своїх висловах ставить «крапку над і» висловам А. Запаловського.
Вона зауважує, що нині приводом «боротьби» представників УГКЦ із книжкою-спогадом про єпископа Г. Хомишина («Два царства» – ред.) є бандерівське націоналістичне засліплення окремих церковних ієрархів УГКЦ в Україні.
Зокрема, маються на увазі критичні зауваження єп. Г. Хомишина, що дратують церковних націоналістів відносно деяких починань митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького, про беатифікацію якого старається ця Церква, – зауважує Е. Сємашко.
На мою думку, може прийти такий час (а що не дай Боже), коли «трійки кресових активістів» не лише відвідуватимуть наші культурні заходи, як це бувало досі, але в церквах слухатимуть проповіді священиків. Тоді якийсь місцевий «Павка Морозов» напише куди треба донесення про те, що священик у проповіді добрим словом згадує митрополита А. Шептицього, а не єпископа Г. Хомишина. Що тоді? Депутат Сейму РП Беата Матеусяк-Пєлюха вже раніше знає: депортувати такого «отця-націоналіста» з України, який не визнає духовних цінностей, що їх визнають поляки. Тут перед нами постає питання, а скільки священиків УГКЦ з України працює в парафіях у Польщі? Це може бути крайність, однак, думаю, коли піднімає це питання не хто інший, а впливовий «Nasz Dziennik», тоді може виникнути проблема, що ця справа невдовзі матиме істотне значення і для парафій, і загалом для УГКЦ у Польщі.
Отож, не допустімо, щоби хтось ставив нас під церковною, або єдинослушною «ідеологічною стінкою» і з чобітьми влазив у нашу душу. ■
