Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова» ■ ГРОМАДА ■ №28, 2016-07-10
Прем’єр-міністр Великобританії Дейвід Камерон телефонував 27 червня прем’єр-міністрові Польщі Беаті Шидло.
Не було б у розмові політичних лідерів обох держав нічого особливого, якщо не брати до уваги контексту останніх подій. Британський лідер віднісся до антипольських подій, спрямованих проти трудових імміґрантів.
Він перепросив Б. Шидло за те, що сталося, водночас запевняючи, що вживатиме в майбутньому всіляких заходів, щоби подібне не повторилося.
Пригадаймо, що 26 червня на стінах Польського культурного центру в Лондоні з’явилися написи, які вимагали, щоб поляки покинули Великобританію. З’явилися також летючки з образливими висловами на адресу поляків.
Особливо після проведення референдумe про вихід Великобританії з Євросоюзу (Brexit) в місцях, де проживають польські трудові імміґранти, посилилися прояви аґресії проти них.
Д. Камерон у цій ситуації повівся не лише як політик, а й як джентльмен, гідний спадкоємець колишньої імперії, яка колись володіла третиною світу.
У Польщі, яка також колись була надпотужною державою, в урядових колах не знайшлося нікого, хто здобувся б на подібний джентльменський жест та перепросив українців за скандальні події, що відбувалися в Перемишлі під час релігійної процесії 26 червня.
У Польщі в останній час багато-хто посилається на статтю Карного кодексу, де говориться про «образу релігійних почуттів». За цією статтею, профанація релігійних будинків або заколоти під час релігійних урочистостей караються багатолітнім строком ув’язнення. Саме це відбувалося в Перемишлі. Але ніхто з верхівки польського Римо-католицького костелу не виявився джентльменом і не перепросив за вчинки перемиських братів-християн. Десь у підсвідомості усіх кружляє тема роковин Волинської трагедії.
У дусі християнської моралі повівся владика Святослав – глава УГКЦ, який з цього приводу заявив: «Нехай у Рік Божого милосердя Господь Бог допоможе польському та українському народам поборювати всяку ненависть, допоможе нам прощати і просити прощення. А відтак, відповідно до заповіту святого Папи Івана-Павла ІІ, гоїти рани нашого нелегкого історичного минулого».
У цій справі висловились, у свою чергу, і єпископи польського Римо-католицького костелу.
«Святий Іван-Павло ІІ, звертаючись до українців і поляків, писав: „Як Бог простив нам у Христі, так і віруючі повинні вміти взаємно прощати отримані кривди і просити прощення за власні прогрішення, щоб внести свій вклад для побудови світу, який би шанував життя, справедливість, злагоду і мир”. (Послання Івана-Павла ІІ з нагоди 60-річчя трагічних подій на Волині, Ватикан, 7 липня 2003 року)».
Однак, дозволю собі висловити сумнів стосовно успішності подібних звернень. Невже вони матимуть позитивний відгомін у польському суспільстві? Думаю – ні, бо знаємо з історії, а точніше від часу подій 2 червня 1991 р. в Перемишлі, коли протестувальники не дозволили папі Івану-Павлові ІІ увійти до кафедрального собору і зустрітися із польськими греко-католиками.
У країні панує переконання, що поляки поважають та обожнюють Івана-Павла ІІ, однак не завжди прислуховуються надто уважно до його навчання. В Перемишлі упродовж минулих років були наявні цього докази.
Нині окремі політики владної партії також заперечують навчання папи, бо ж заявляють, що вони є віруючими, однак сьогоднішній папа Франциск нехай запрошує імміґрантів з Африки до Ватиканських палат, а не до Варшави.
Як говорять в народі, «приклад іде з гори». Нині з Перемишля знов лунають вісті про заколоти, спричинені національним чинником, – напади, штовхання на вулицях.
Кремезні та оголені «на нуль» молодики, взяті на облік поліцією в Перемишлі, заявляють про те, що не вони нападали, але на них напали. Невже детонатором заколоту були діти з початкової школи, які своєю «бандерівською» поведінкою провокували їхні дії? З історії 40-х років минулого століття ми вже чули про подібні формулювання від польських збройних формувань.
Взято нещодавно під варту державних органів правопорядку аґент Кремля Матеуш П. може нині сміло сказати, що в Перемишлі останнім часом появилися не кримські зелені чоловічки, а біло-червоні чоловічки, які в місті над Сяном проводять не протинаціональне протистояння, а дозвілля з родиною над Сяном. Також одяг із символікою польських націоналістичних угрупувань можна вільно купити в будь-якій крамниці, а навіть на вулиці Словацького в Перемишлі.
Нині футбольні фанати перемиського клубу «Полонія», подібно як 1995 р. вважають себе знавцями української культури. Тоді безуспішно вимагали від місцевої влади заборонити Фестиваль української культури, нині вимагають заборонити концерт музичного гурту з України.
Дуже погано сталося, що державна Прикордонна служба, прикриваючись загрозою порушення правопорядку, заборонила в’їзд на територію Польщі рок-гуртові «OT VINTA». Виходячи символічно назустріч перемиським біло-червоним чоловічкам, таким чином державні органи запроваджують превенційну цензуру. На жаль, треба нам буде сподіватися того, що біло-червоні чоловічки з націоналістичною символікою, маючи вже тепер на це негласний дозвіл від органів влади і надалі будуть «мужньо» боротися з проявами «бандеризму» в українській музиці, та викрикувати свої лозунги під час українських заходів. ■
