Григорій Сподарик, журналіст «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ №12, 2013-03-24
«Якщо в Церкві процеси відбуваються швидко, то тривають роками – а коли зовсім в експрес-темпі, то… кілька місяців», – саме таку думку нещодавно я почув при нагоді дискусій навколо обрання нового папи римського і пов’язаних із ним сподівань на зміни та подолання проблем сучасної Католицької церкви.
Здається, що до такого «церковного темпу» повинні звикнути й ті, хто очікує якогось позитивного зрушення в процесі польсько-українського примирення. Події навколо відзначення цьогорічних 70-х роковин трагедії на Волині показують, що «швидко», а тим більше – «в експрес-темпі», тут радше нічого не відбуватиметься. До згадуваного примирення йдемо вже понад 20 років (якщо цезурою зробити появу незалежних Польщі та України). Президенти, церковні ієрархи, інтелектуалісти за цей час зробили чимало, щоб між обома суспільствами відбувався процес гоєння історичних ран. До подібних ініціатив, безперечно, слід зарахувати зачитане минулої неділі в греко-католицьких храмах звернення Синоду єпископів УГКЦ. У цьому зверненні, зокрема, говориться про те, що не може бути виправдання «навіть для одного невинно знищеного життя і навіть найменшої заподіяної кривди». Крім цього, єпископи звертають увагу, що поляки та українці, хоч і матимуть різну колективну пам’ять про тодішні події, то все ж повинні в дусі християнської віри прагнути засудження всіх злочинів братовбивчої війни. Ієрархи закликають, щоб давно закінчена війна не тривала надалі в людських серцях. Їхнє звернення, як пишуть єпископи, – це не лише вшанування пам’яті невинних жертв, але й «тривога за те, що політично зумовлене маніпулювання обставинами цієї трагедії і затята непримиренність людських сердець поодиноких осіб або груп можуть лише роздмухати пригаслий вогонь міжнаціональної ворожнечі».
