Записав Г.С. ■ ПОГЛЯДИ ■ №32, 2016-08-07
Мирон Сич, віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєвідства
Я здивований поведінкою Ганни Герман, яка знає мене особисто, а також дуже добре обізнана в реаліях польської політики. Не знаю, з якою метою вона здійснила цю маніпуляцію. З іншого боку, коли ми були членами Міжпарламентської асамблеї Польщі та України, то якось не пригадую собі активності пані Герман у питанні складного минулого та польсько-українського примирення. Натомість вона представляла «Партію реґіонів», депутатом якої був Вадим Колесніченко. Це він 2013 р. відвідав Сейм Польщі, заохочуючи місцевих депутатів визнати Волинську трагедію геноцидом. Було зрозуміло, що це провокація, яка мала на меті посварити наші народи. Я різко протестував, рекомендуючи водночас В. Колесніченкові таку заяву спробувати просувати в себе в Україні. Погляди та інспірації цього депутата добре відображує не лише справа постанови, а і його вихід до преси у формі офіцера Червоної армії, а після Майдану втеча з України і вступ до націоналістичної російської партії «Родіна». Хочу також відзначити, що я і моя фракція «Громадянської платформи» в питанні важкого минулого намагалися діяти з думкою про майбутнє і справжнє примирення. Підставою для цього було називання трагедії трагедією і переконання в тому, що цими подіями мають займатись професійні історики, досліджувати нові факти тощо. Я б хотів також подякувати ОУП за ініціативу щодо спростування змісту передачі на телеканалі «News One» та деяким політикам в Україні, які її підтримали. Для мене це дуже важливо, тим більше, що моє становище щодо трагедії на Волині завжди було чітким: так, у той час було зло на Волині, але страждала й українська сторона. Не треба українців кидати на коліна. Пам’ятаючи про жертви свого народу, треба також битись у свої груди за те, що було погано. На таких позиціях стояли всі, хто 2013 р. ініціював заходи щодо примирення. Ми тоді зробили багато, відбулося ряд спільних зустрічей та ініціатив. Серед них – візит патріарха УГКЦ Святослава до Польщі, спільна молитва у Варшаві за жертви, зустрічі з представниками найвищої влади, спільна декларація польських та українських ієрархів тощо. Це все мало служити гідному, не принизливому для жодної зі сторін, увіковіченню жертв з двох боків. У теперішніх обставинах, я переконаний, цей процес може припинитися. І це мене особливо турбує. Зараз може початися ліцитація на жертви з обох боків кордону, і це не штовхатиме нас вперед.
Взагалі мені здається, що останнім часом справу підігріли державні, перейменовані на національні, телебачення і радіо в Польщі. Вони зробили багато, щоб у людей склалося переконання, що польсько-український конфлікт почався 1943 р. Суспільство прийняло таку однобоку позицію і потім почало вимагати різких політичних декларацій. Я завжди говорив, що зло треба називати злом. Але треба робити це настільки вміло, щоб не перекривати шляху до справжнього поєднання. Наявний тепер відхід від такого мислення в польській політиці відбивається й на нашій громаді. Цій, яка під час ІІ Світової війни, хоча б з огляду на депортацію в рамках Акції «Вісла», була очевидною жертвою. Завдяки політично-медійним маніпуляціям у нас відбирають цей статус і пробують приклеїти українській нацменшині ярлик катів. Результатом цього є нещодавні події в Перемишлі, знищення пам’ятників у південно-східній Польщі, осквернення українського прапора в Ольштині, знищення в Бартошицях хреста, присвяченого жервам Майдану тощо. Мене самого як за часів депутатства, так і тепер постійно під надуманими приводами намагаються дискредитувати кресові середовища. Останнім часом вимагали усунення мене з посади віце-маршалка Вармінсько-Мазурського воєвідства, бо нібито я хотів українській школі в Ґурові-Ілавецькому, коли я був її директором, надати ім’я Степана Бандери. Насправді йшлося про Семена Петлюру, союзника маршала Юзефа Пілсудського і підкреслення польсько-українського братерства. Такі маніпуляції і напруга з чогось беруться, бо раніше таких випадків не було. Видно, що на державному рівні ця ситуація не контролюється. У цьому контексті не можна забувати, що Україна є в стані війни з Росією, якій дуже залежить на тому, щоб Україну занурити в черговий конфлікт. А найкраще – з наступним сусідом. Тому тут найбільш потрібні розум, розсудливість і поміркованість. Я не думаю, щоб пані Герман своїм медійним виступом діяла саме в такому дусі. ■
