Ярослав Присташ, головний редактор «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ №23, 2015-06-07
Український та польський Інститути національної пам’яті разом досліджуватимуть Волинську трагедію 1943–44 рр. Спільна комісія істориків буде працювати над архівними документами, до яких Україна відкрила доступ на основі закону, прийнятого Верховною Радою. Найвища пора, щоб науковці двох країн зайнялися цією трагічною сторінкою українсько-польської історії. Ситуація до цього дозріла давно. Чи майбутні опрацювання знімуть напругу стосовно Волині 1943–44 рр. і дадуть політикам ясніше світло на трагедію та можливість відповідно прореаґувати? Важливо, щоб українська і польська громадська думка почула про ці результати. Тоді врешті польсько-українські відносини наберуть нової якості без історичного обтяження.
Створена комісія – це свого роду продовження українсько-польських конференцій 1990-х рр., які були організовані Об’єднанням українців у Польщі та Світовим союзом вояків Армії крайової. Результатом цього є понад 10-томна публікація «Україна – Польща. Важкі питання». Тоді великим прихильником цих конференцій був Яцек Куронь – як голова Комісії національних меншин у Сеймі РП, але й великий друг України.
Варто нагадати, що свою лепту в інтенсифікації співпраці ІНП має Мирослав Скірка, директор програми «Студійні візити в Польщі» (Study tour to Poland), який організував візит істориків України до ІНП у Польщі. Наслідки вже видно. Раніше проблемою для польського ІНП було головування в українському ІНП Володимира Вятровича, яку, як бачимо, вдалося подолати.
Звичайно, крім плюсів цієї ініціативи, є і кілька загроз. Передусім, ІНП – як у Польщі, так і в Україні – є державними структурами, що відповідають за історичну пам’ять у своїх країнах, тобто їх можна вважати політичними органами. Чи зможуть вони зупинитися лише на наукових висновках своїх досліджень? В Україні ІНП щойно тепер самостійно формує українську політику пам’яті, у Польщі з ІНП також буває по-різному. Крім того, під тиском політиків для партикулярних цілей вони можуть інтерпретувати факти і будувати історичну пам’ять саме в бажаному собі напрямку, а не показувати історію. Отже, чи не доцільніше було б таку спільну комісію істориків створити на базі Aкадемій наук, які є незалежними науковими центрами і яким не закидали б дій на політичне замовлення?..
Попри мої сумніви, все-таки добре, що взагалі така спільна комісія постала. Сподіваймося на зрілість, професійність і незалежність істориків. ■
