Ігор Щерба, журналіст, відповідальний секретар «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ №13, 2016-03-27
На фронтовій стіні одного з будинків варшавського Старого Міста видніє напис «Увесь народ будує свою столицю». Це відноситься до післявоєнного періоду, коли комуністичний президент Польщі Болеслав Бєрут домігся викликати в поляках хвилю патріотичного піднесення для відбудови з руїн Варшави. Дійсно, надані Москвою комуністичні можновладці підняли народ для рятування столиці.
Здається, подібними міркуваннями керується Роберт Хома, нинішній керманич Перемишля, який закликає з-над Сяну польський народ піднятися на захист контроверзного фільму «Волинь», режисером якого є Войцех Смажовський. Тут справа, на мою думку, не лише в грошах, бо близько 2 мільйони злотих, що їх треба викласти на завершення виробництва фільму, для державної скарбниці не є проблемою. Важливо, щоби фільм дійшов до якнайширшого кола глядачів, зокрема молоді, вважає мер Перемишля.
Якомога більше жертводавців, чим суспільство дає свідоцтво всенародної підтримки ідеї фільму про трагічні сторінки 40-х років.
В інтерв’ю місцевому щоденникові лунають слова про те, що для кіномитців ненайістотніші є факти. Рахується те, що кіномистецтво має свої особливі права, має перш за все збуджувати емоційні настрої.
Пам’ятаю, що емоційна напруга в Перемишлі домінувала напередодні Фестивалю української культури 1997 р., коли міністр Яцек Куронь усерйоз побоювався спалаху в Перемишлі кровопролиття. Тодішній прем’єр-міністр Польщі Влодзимеж Цімошевич, відкриваючи фестиваль, демонстративно прилюдно не подав руки на привітання тодішньому перемиському очільникові Тадеушеві Савицькому. Один тоді з представників міської мерії Перемишля на питання, чому не хочуть над Сяном Фестивалю української культури, неофіційно відповів: «Яка тут культура? Це прикордонне місто, тут лише к… та злодій». Нічого дивного, що під тиском такої атмосфери в перемиській ратуші Т. Савіцький в односторонньому порядку вирішив про заборону ХV Фестивалю української культури.
Нині міський голова Роберт Хома виносить культурно-історичні арґументи на користь фільму «Волинь», водночас не приховує, що у своєму заклику розраховує на підтримку вчителів, інших освітян, які мають вплив на молоде покоління поляків.
І ось у місті Плоцьку директорка ліцею запросила 1 березня до участі у відзначенні свята – Дня «Проклятих солдатів» – представників місцевого відділення крайньоправого угруповання ONR (Obóz Narodowo-Radykalny). Спостерігачі коментують цей факт, що уперше від 1934 р. представники крайніх націоналістів були запрошені до школи на зустірч з молоддю. Нагадаймо, що у 30-ті роки в Польщі представники таких крайньоправих та фашистських партій чинили погроми євреїв, були ініціаторами утворення у школах та вишах так званого «лавкового ґето» для єврейської молоді, а кличем «фалангістів» було «Польща для поляків».
Крайньоправі націоналісти в Польщі не приходять на чисте поле, бо як подає тижневик «Політика» (№12 за 16–22.03.2016 р.) «відхилення на право» в поглядах поляків, зокрема в молоді відмічається уже від близько 10-ти років. У походах Незалежності 11 листопада спочатку брало участь кілька тисяч молодих людей. Останніми роками могло бути і 50 тис. молодих людей.
У згаданому тижневику Едвін Бендик робить підсумок, що за результатами Європейського суспільного опитування чи не в усій Європі маятник суспільної думки перейшов на праву сторону політичної сцени.
Непокоїти може в основному те, що крайньоправі партії у Європі, як-от французьке угруповання Марі Ле Пен, віддавна живляться завдяки субсидіям Кремля. Нині подібні запитання з’являються на адресу подібної польської партії «Zgoda».
А чи нам у Польщі є чого боятися від зростання націоналістичних настроїв серед поляків?
Е. Бендик підсумовує свої міркування: «Надто рано вважати, що Польща це країна „настроєних” воєнним духом релігійних фанатиків та націоналістів (…). Такі настрої тонують інші погляди, що їх видно в результатах опитування громадської думки». Це, на погляд автора, те, що 80% поляків вважає себе громадянином світу, також Євросоюзу. Для порівняння – подібних поглядів є 60% голландців та 55% німців.
Отож боятися нам нині оголених юнаків із ONR, або й ні? Варто нагадати передвиборче запитання, яке було дуже популярним під час парламентської кампанії – «Пані прем’єр, як нам далі жити»? Напевно час принесе відповідь на це питання. ■
