Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ №32, 2014-08-10
У 70-ту річницю Варшавського повстання Польща вшановує мертвих і живих героїв цього збройного чину. Акцент ставиться саме на геройство і гідність поляків. Бракує рефлексій на тему мирного населення, яке заплатило найбільшу ціну. Коли говориться про жертви, акцент ставиться більше на жорстокість
німецького шуцманшафту (зловісне СС) та їхніх посібників. До них зараховуються власівці (росіяни) і есесівці Російської визвольної народної армії (рос. РОНА) з командувачем поляком генерал-майором Броніславом Камінським.
Звичайно, коли піднімається тема Варшавського повстання 1944 р., серед польського народу говориться про участь українців у ньому. Як виникає, слово «українець», в цьому контексті, мало поточне значення, тобто окреслення це не вказувало на національність, а взагалі на людей зі Сходу. Про це в переддень роковин говорив журналіст Польського радіо „Trojka” Єжи Сосновський у розмові з Александрою Річі, авторкою книжки Warszawa 1944. Tragiczne powstanie. А. Річі це підтвердила і розповіла звідки взялася така жорстокість нацистів під час повстання. Виявляється, що найбільші злочини вчинили солдати Гіммлера, які пацифікували Білорусь і Україну, а також колабораціоністи зі Сходу.
Тадеуш Ольшанський 2008 р. під час дискусії про «історичну політику», яка проходила у квартальнику «Карта», звернув увагу на те, що порушено пропорції масштабу злочинів. Він спротивився тому, щоб українські злочини проти поляків на Волині вважати гіршими від німецьких. Публіцист і політолог Т. Ольшанський приводить важливе порівняння: українці вбили (він називає це геноцидом) 100 тис. поляків за два роки, німці – 150 тис. за два місяці, з яких 40 тис. – на варшавській Волі за три дні. А я не чув, щоб у польському медіа-просторі говорилося про геноцид з боку німців проти цивільного населення Варшави.
ЗМІ піддаються геройській розповіді про Армію крайову і замовчують трагічну долю мешканців Варшави. У Волинській різні, навпаки, на перший план ставляться жертви, що зрозуміло, але не говориться про акції АК проти українських селян, з яких не всі були відплатні чи превентивні.
Творення міфу спрощує або взагалі не помічає багато нюансів. Вихолощена з контекстів і подробиць історія стає лише політичною цяцькою та інструментом для різних маніпуляцій.
